центр аналітичної психології
Інни Кирилюк
Психотерапія це не те, що ви думаєте; це те, як ви живете самі з собою в даний момент.
Джеймс Ф. Т. Бьюдженталь
095 071-87-82 зворотній дзвінок

Психологічний кіноклуб: підбиваючи підсумки

Анна Гайдай,

Дорогі кіномани!

Три місяці тому ми створили для вас ще одне чутливе «Пространство» — Психологічний кіноклуб «Ілюзіон». Разом з професійними психологами Ларисою Левадною та Ларисою Зорій ми не просто дивились найкращі шедеври кінематографу, а й обговорювали, аналізували та відчували захоплення, пристрасті та бажання, які у звичному житті зазвичай пригнічуються.

Вже у вересні з радістю продовжимо нашу спільну мандрівку у світ кіно та психології. Чекаємо на кожного з вас! Знаємо, що ви також вже чекаєте!

А зараз хочемо поділитись нашими емоціями від перегляду останнього фільму канадського режисера Ксавьє Долана «Це всього лише кінець світу».

Лариса Левадна: «Кожен фільм — це з одного боку історія для усіх, а з іншого — дуже індивідуальна і таємнича річ. Фільми зберігають людські таємниці і кожен може виявити в них свою. При перегляді фільму, що закривав сезон нашого кіноклубу, я відчула багато суму, недосказанності та, безперечно, любові, що неначе не могла проникнутьи в серця героїв та незримою ниткою поєднати їх разом. Наче для героїв цього фільму саме любов була головною таємницею, про яку не можна було говорити…»

Інна Кирилюк: «Фільм дуже красномовний. Здавалося б, одна зустріч родини і на один день, при цьому розкривається сімейна історія як на долоні. Обговорення мене зачепило тим болем, який може відчути кожен, коли „зустріч“ так і не відбулась і вже не відбудеться. Близькі люди не зможуть сказати слова любові та відданості, які в них застрягли в горлі та цією „кісткою в горлі“ більшість живуть. Це знайомо багатьом та викликає сльози. Але мене більше за все зачепило розчарування. Цим почуттям просякнуте наше справжнє життя, як і життя родини головного героя, І Кожен вчиться з ним жити по-своєму. В цьому фільмі я дуже чітко побачила те, що я намагалась нащупати давно. „Розчарування“ — це той поріг „батьківської хати“, який складно переступити і тоді, можливо, цей крок буде до власного дорослішання».

Дивіться також