центр аналітичної психології
Інни Кирилюк
Ваш погляд стане ясним лише тоді, коли ви зможете зазирнути в свою власну душу.
Карл Густав Юнг
095 071-87-82 зворотній дзвінок

Сепараційна тривога як спосіб проживання депресії

Інна Кирилюк,

Ми продовжуємо публікацію випускних робіт наших колег, що успішно завершили навчання в навчальній програмі «Основи аналітичного консультування та юнгіанської терапії» в 2018 році. Наступною роботою, з якою ми пропонуємо вам познайомитись є робота Ольги Черненко на тему: «Сепараційна тривога як спосіб проживання депресії».

фото автор Ольга Черненко

«Сепараційна тривога як спосіб проживання депресії»

Одного разу три ворони сильно зголодніли, але знали, що скоро знайдуть нещодавно загиблого лицаря, яким зможуть поласувати. Його собака вже не ганяв зайців, його сокіл вже сам шукав собі здобич, а його кохана вже знайшла собі іншого кавалера. Тому ворони вирішили, що з кісток славетного лицаря вони побудують гніздо, з волосся його спорудять м’яку підстилку, а тілом воїна будуть харчуватись.

Стара шотландська балада «Три ворони»

Так і нам нерідко починає здаватись, що жахлива трійця, що складаєьбся з депресії, відчаю та відчуття непотрібності, перебувають зовсім поруч; неначе три ворони, що сидять у нас за вікном, ці відчуття неначе чекають, аби ми оступилися, і тоді вони повністю оволодіють нами. Чи не цей чорний птах полював за душею головного героя новели Едгара По «Ворон»? Хіба не називав Уінстон Черчилль свою депресію «чорним чудовиськом»? Чи не грав Кафка, у якого помутився розсудок, зі своїм ім’ям, називаючи свою депресію «віщим вороном»? Чи не випробовує кожен з нас тремтіння, ледве відчувши десь поблизу присутність цієї трійці, причому не лише в найтемніші дні своєї самотності, але і у свої найкращі часи, коли ми цулковито у владі щастя і благополуччя?

Ці три ворони добре відомі усім: вони каркають, коли ми хочемо спати, закривають нам кругозір, коли ми озираємось навкруги, і нагадують нам про вириту в землі чорну яму, в якій ми рано чи пізно опинимося.

Вперше згадка про психологічне відокремлення виявляється в статті З. Фрейда «Сум та меланхолія» (Фрейд, 1998), в якій не дається конкретного визначення феномену психологічної сепарації, але описується важливість такого відокремлення та необхідність «роботи суму» для того, аби емоційно відірватись та психічно відокремитись від об’єкту любові в ситуації втрати. З. Фрейд вважав, що ситуація втрати об’єкту любові суб’єктивно переживається як втрата частини Его, і емоційне відокремлення відбувається посередством «роботи суму»: психічна енергія відривається від втраченного об’єкту для того, аби «Я» вивільнилось від попередньої прив’язаності та змогло спрямовувати вивільнену психічну енергію на інші об’єкти. Дана ідея Фрейда дуже цінна для розуміння феноменології емоційної сепарації: будь-яке психічне відокремлення означає кінець попередніх відносин, що мали бути «оплакані» для того, аби завершитися і надати можливість народитись новим. Представляється, що подібний механізм є універсальним для різноманітних ситуацій відокремлення, будь-то розлучення, закінчення дружніх відносин або ж кризи подружніх, дитячо-батьківських відносин (об’єкт прив’язаності не змінюється, але самі відносини мають якісно трансформуватись).

Найбільш детально динаміку інтрапсихічної реальності в процесі сепарації дитини від матері описала М. Малер (2005), яка використовувада для опису феноменології відділення термін «сепарація-індивідуація», в якому слово «сепарація» означає вихід дитини з симбіотичного зв’язку з матіррю, дистанціювання, побудова кордонів та відокремлення від неї, а «індивідуація» — розвиток інтрапсихічної автономії сприйняття, пам’яті, мислення та перевірка реальності. Результатом процесу «сепарації—індивідуації», на думку Малер, має стати інтроецьована репрезентація Самості, що відрізняється від внутрішніх репрезентацій об’єктів.

Описуючи динаміку інтрапсихічної реальності дитини в процесі сепарації-індивідуації, М. Малер відзначає двоїсту емоційну забарвленість даного процесу: дитина, спонукаєма імпульсом розвитку досліджувати світ за межами стосунків з матіррю, відчуває при цьому одночасно радість, інтерес та тривогу. Якщо відносини з матіррю відчуваються як надійні, тоді дитина може використати її як стабілізатор (або «допоміжне Его») для подолання тривоги відокремлення. У цьому випадку формується нормальна дослідницька активність та інтрапсихічна автономія як результат успішної сепарації, процес психічного дозрівання продовжується, що в подальшому призведе до структуралізації Его. Якщо ж з будь-яких причин процес сепарації-індивідуації блокується (наприклад, внаслідок підвищенної тривожності матері або ненадійної прив’язаності), у дитини стає набагато менше можливостей справлятися з тривогою відокремлення, тоді процес нормального психічного розвитку порушується, що може призводити в подальшому до невротизації особистості. Ідеї Малер збагатили розуміння сепарації: являючись природнім імпульсом розвитку, емоційний компонент цього явища виражений не лише горюванням та тривогою, але й переживанням радості та інтересу при нормальному протіканні процесу.

Американський психолог Дж. Хоффман на матеріалі аналізу переживань відокремлення юнаків та дівчат від батьківської родини виділяє чотири види сепарації:

  1. Конфліктологічна незалежність — відсутність переживання вини, гніву, тривоги, недовіри у стосунках з батьками;
  2. Аттитюдна незалежність — незалежність власних вподобань від думок батьків;
  3. Емоційна незалежність — незалежність від батьківського схвалення та підтримки;
  4. Функціональна незалежність — самостійність у рішеннях та діях без звернення за допомогою до батьків (Hoffman, 1984).

На думку автора, повноцінна сепарація неможлива без досягнення незалежності у цих галузях.

Слідом за психоаналітиками, Дж. Боулбі, вивчаючи реагування дитини на розлуку з матіррю, виділяє три фази таких реакцій:

  1. Стадія протесту, що супроводжується емоціями страху та гніву;
  2. Стадія відчаю, що характеризується емоціями горя та скорботи;
  3. Стадія відчуження, на якій у дитини формуються захисні механізми: здорова афективна прив’язанність до іншої людини або такі механізми пригнічення, як ізоляція афекту, витіснення, заміщення та заперечення. Боулбі розглядав гнів у близьких стосунках як спробу увійти в контакт з недоступним об’єктом прив’язаності, розрізняючи гнів надії та гнів відчаю. Ідеі автора лягли в основу емоціно-фокусованної сімейної терапії, що віддає першість важливості емоційним процесам у формуванні паттернів взаємодії в родині.

Структура феномену психологічної сепарації представлена когнітивно-поведіньським, емоційним та комунікативним компонентом. Перший включає в себе формування особистісної ідентичності та автономії, аттитюдної та функціональної незалежності.

Емоційний компонент сепарації представлений співволодінням з сепараційною тривогою, виною за відокремлення та надмірною залежністю від схвалення та підтримки, а також здатністю відчувати себе безпечно в близькості з іншими (Вітакер, 2000; Hoffman, 1984).

Комунікативним компонентом психологічної сепарації є трансформація стосунків в якісно нові, де кожен з сепарантів сприймає іншого як відмінного від себе та сприймає ці відмінності, що дозволяє зберегти видозміненним емоційний зв’язок з іншим, не розриваючи його. Таке розуміння структури феномену психологічної сепарації дозволяє запропонувати і наступне його визначення, що відображує усі описані вище характеристики. Таким чином, психологічну сепарацію можна визначити як явище психологічного відокремлення взаємно значимих суб’єктів одне від одного, в результаті якого відбувається трансформація їх стосунків, а також досягнення когнитивної, емоційної та функціональної незалежності кожним з сепарантів.

В юнгіанській концепції сепарація розглядається як відокремлення від батьківських фігур. Сам Юнг більше уваги приділяв процесу індивідуації, але один з його учнів Еріх Нойманн приділяв багато уваги процесу сепарації, описуючи його філо- та онтогенетично у своїй роботі «Походження та розвиток свідомості». На прикладі міфології про героя (цикл міфів, що простежуються практично в усіх народів світу, в яких герой перемагає чудовисько та отримує скарб) він описував процес народження та боротьби за власну індивідуальність свідомості. Особливе значення надається боротьбі з Великими Прародителями, які представлені уроборосом. Лише після звільнення від влади Прародителів (образ Жахливої Матері та Жахливого Тата), свідомість за рахунок трансформації (або отримання скарбу, або союз з принцесою, анімою-сестрою) стає стійкою незалежною структурою, здатною до індивідуального розвитку.

Сепарація від батьків стає одним з найрозповсюдженних, але не єдиним каменем спотикання на шляху дорослішання. Немає ніяких десяти, або ще якоїсь заповітної кількості умов, виконавши які особистість опиняється сепарованною та развиваючоюся. Безумовно здатність забезпечити собі незалежність є важливою компонентою сепарації, але, якщо людина побудувала цілу імперію на зло батькам, це як раз випадок незавершенної сепарації, що застрягла на фазі боротьби з батьківськими фігурами. Усвідомлення себе, своїх потреб, свого місця в житті та здатність сказати про це вголос (не кричати усім підряд, а повідомити тим, з ким вступаєш або перебуваєш у відносинах) відрізняє людей, що пройшли сепарацію від батьків.

Сепараційна тривога пов’язана зі страхом, що взаємини з кимось значимим для нас опиняються під загрозою або можуть перерватись через втрату емоційного зв’язку (втрати його любові) або внаслідок втрати, втрати самої цієї людини (від’їзд, смерть). Термін «сепарація» зазвичай використовується коли кажуть про тимчасову перерву у стосунках, після якого взаємини відновлюються, тоді як «втрата» означає остаточне розставання. Але часто фантазії сепарації і втрати перемішуються, тоді людина може сприймати сепарацію як втрату і реагувати на неї так сильно, неначе вона втратила цю людину назавжди.

Емоційно сепараційна тривога проявляється в почуттях самотності, відчутті покинутості, суму або злості, фрустрації або відчаю. І ступінь цієї тривоги також може бути дуже різноманітною — від слабкого суму, занепокоєння до сильних емоційних реакцій. Ця тривога може переживатись і тілесно — у вигляді порушення функцій організму (порушення травлення, дихання та ін.) і часто у вигляді психосоматичних розладів. Навіть медицина, спрямована проти підвищенної температури, кашлю, нежиті, рвоти та інших, добре знайомих симптомів, сьогодні вбачає в них необхідну захисну реакцію організму. Можна додати до цього списку і депресію. Людина може раптово захворіти і не розуміти, що це викликано сепараційною тривогою. Також вона може бути причиною нещасних випадків.

Відрізняється і здатність витримувати сепараційну тривогу різними людьми. Часто ця тривога перебуває поза нашої свідомості, вона несвідома, тому рекомендується саме психоаналітичний метод лікування, який допомагає її віднайти та пропрацювати. Будь-який психічний процес має свідомий та несвідомий компоненти. Тобто, частину своїх почуттів ми усвідомлюємо, а частину — ні. Коли тривога надмірна, вона вся уходить в несвідоме за допомогою механізмів психічного захисту і може нами не усвідомлюватись взагалі. Тоді людина не розуміє, з чим пов’язані її страждання, її хвороба або не може дати собі ради у своїх почуттях.

Переживання самотності як невиносиме, ніколи не відноситься до дорослих переживань, тобто тім, що виникли у дорослому віці.

Але багатьом дорослим людям воно відоме, і йому знаходять найстрашніші порівняння та метафори. Падіння у безодню, невиносима космічна пустота, висмоктуюча та вимотуюча, ріжуче як ніж по-живому, відчуття відокремленності і неконтакту з усім світом.

Суворо кажучі, людина, звичайно ж такими метафорами описує переживання ранньої втрати, ранньої травматичної сепарації, вже з якого б приводу вона не трапилась і який характер би не мала — психологічний чи реальної втрати — завжди внаслідок її непереживаємості в дитячому і ранньому дитячому віці — вона призводить до хронічної депресії.

Така депресія навіть має свою назву — та, що походить з ранньої сепарації, т. н. анаклітична депресія, важко піддається лікуванню через свою довербальність та гостроти та складнощі переживань, що криються за нею.

Людина з такого роду депресією, має серйозні маніакальні захисти від неї (т. т. ухід в діяльність, отримання вражень, задоволень, залежності) і фактично не знає спокійного існування поза депресією і захистить від неї.

І все ж, як і запалення, що є природньою захисною реакцією організму, може перейти в хронічну форму, так і депресія — затягнута, повторювана знову і знову — втрачає свої цілющі властивості, і сама перетворюється на хворобу.

«Я хочу відзначити цінність такого процесу як депресія, — казав з цього приводу Д. В. Віннікотт, — при цьому я не заперечую, що люди, схильні до депресії, важко страждають і можуть заподіяти собі серйозні ушкодження, аж до самогубства».

По Фрейду. Сум — це депресія, співрозмірна обставинам. Депресія — це сум, неспіврозмірний їм. Це страждання схоже на траву перекоти-поле, що живиться наче одним повітрям і зростає хоча і відірвана від живильного грунту.

Фрейд використовує два давно відомих поняття: сум та меланхолія. В проясненні різноманіть між ними відкривається природа депресії.

Трагедія людини, яка перебуває в депресії, полягає в тому, що вона сама не може зрозуміти, від чого та звідки у неї такий стан.

Вона гостро реагує на явно незначні події у житті, будь-яка дрібниця може ввести її у зневіру — і їй не надо говорити, що немає приводу журитися, тому що вона це сама розуміє.

У центрі завжди драма взаємин, що розвивається поміж людиною, що переживає депресію, та її близькими, що виявляються нездатними її зрозуміти.

Почуття, що тебе не можуть зрозуміти близькі люди лише посилює депресію. Тому настрій може покращитись в перші дні, і навіть місяці, знайомства з новою людиною, яка вселяє неусвідомлювану надію бути зрозумілою. Але потім невідворотньо приходить розчарування: нова людина знову виявляється не тим.

Депресія може відчуватись як перебування в бездонній криниці, але, з юнгіанської точки зору, інтрапсихічна депресія — це криниця, що має дно, але криниця така глибока, що до дна дуже складно дістати. Буквально слово депресія означає тиснути вниз, притискати. Так що ж конкретно «притискається»? Притискається, розпадається та розтрачується енергія життя, притаманна їй цілеспрямованість, її телеологія. Хоча етиологію такого притискання не завжди можна розпізнати, лещо, що перебуває у нас всередині, таємо йому сприяє. Ймовірно, що і глибина, і тривалість депресії залежать від рівня і якості пригнічуванної життєвої енергії. Одна частина життя воює проти іншої, а людина невільно стає полем бою.

Усі по-різному переносять свою депресію. Враховуючи те, що невідворотньо приходиться інтеріоризовувати відносини з оточуюучими людьми, особливо відносини в батьківській родині, ми рефлекторно виражаємо сукупність уявлень про себе та інших та стосунків з ними. Наприклад, дитина, у якої недостатньо задовільняється первинна потреба в любові, безпеці та підтримці, інтеріоризує цю помилкову, але невідворотню схильність дорослих. У неї з’являється відчуття, що вона недостойна турботи та уваги, бо, по-перше, мабуть, так вважають її батьки, а, по-друге, тому, що ці найранніші первісні відносини стають для дитини моделлю усіх стосунків, які розвиваються у неї згодом, через те, що люди, які турбуються про малюка, фактично стають посередниками поміж нею та оточуючим її зовнішнім світом.

Філософія депресії

Душа представлена в різноманітті кольорів, включаючи усі відтінки сірого, блакитний та чорний. Для турботи про душу потрібно спостерігати увесь спектр її кольорів иа протистояти спокусі дотримуватись лише білого, червоного або помаранчево—яскравих кольорів. Ідея «розфарбування» старих чорно-білих фільмів пов’язана із загальним запереченням нашої культурою усього темного та сірого. В суспільстві, яке захищається від почуття трагічного в житті, депресія сприймається як ворог, невиліковна хвороба; хоча саме в такому суспільстві, присвяченному світлу, депресія компенсаторно буде особливо сильною.

Турбота про душу вимагає визнання способу, яким вона заявляє про себе. Стикаючись з депресією, слід спросити себе: «Що вона тут робить? Чи не відіграє вона важливу роль?» У випадку депресії, яка дає нам відчуття смертності, слід попередити заперечення смерті, до якого ми легко скочуємось. Більше того, потрібно розвивати в собі смак до депрессивного настрою, позитивну повагу тієї ролі, яку воно відіграє в життєвому циклі душі. Некоторые чувства и мысли возникают только в темном состоянии. Подавив это настроение — подавляются эти идеи и размышления. Депрессия дает душе возможность выразить не менее важную сторону, которая оставалась скрытой из-за неприятия ее темноты и горечи.

Это латинское слово звучит клинически и серьезно. Но было время, когда депрессию идентифицировали с римским богом Сатурном. Быть в депрессии означало быть «в Сатурне». И хронически склонного к меланхолии человека называли «дитя Сатурна». Поскольку депрессию идентифицировали с этим богом и планетой, она ассоциировалась с другими качествами Сатурна. Например, его также называли «старцем», который управлял Золотым веком. Депрессивные люди иногда считают, что золотые времена далеко в прошлом и что от них ничего не осталось в настоящем или на будущее. Эти меланхолические мысли глубоко укоренены в сатурнианском предпочтении ушедших дней, памяти и ощущении, как проходит время. Эти мысли и чувства, окрашенные печалью, относятся к желанию души существовать сразу и во времени, и в вечности. И поэтому они могут быть приятными. Иногда мы связываем депрессию с буквальным старением. Но это относится к старению души. Сатурн не только приносит ностальгию по «Золотым старым временам», он поднимает более сущностную идею, что жизнь проходит: мы становимся старше, опытнее и, может быть, мудрее. Это сатурнианский подарок возраста и опыта. Будучи ранее идентифицированной с молодостью, душа теперь приобретает важное качество возраста, являющееся позитивным и полезным. Если возраст отрицается, душа теряется в неадекватном цеплянии за молодость. Депрессия дает дар опыта не в смысле буквальных фактов, а в качестве отношения к самому себе. Человек приобретает ощущение, что прожил нечто, что стал старше и мудрее. Приходит понимание, что жизнь есть страдание и что познание открывает различия. Больше не возможно наслаждаться беззаботной наивностью молодости. И это понимание приносит печаль и удовольствие от нового чувства принятия себя и самопознания. Это осознание возраста имеет ореол меланхолии, но оно также дает качество благородства. Естественно, существует сопротивление этому вторжению Сатурна, которое мы принимаем за депрессию. Трудно отказаться от молодости, потому что это потребует принятия смерти. Тот, кто стремится к вечной молодости, вырывает себя из ее тяжелых цепей. Надо пригласить Сатурна, когда мы пытаемся оттянуть наше служение ему. Тогда сатурнинская депрессия придаст глубину и субстанцию душе, которая по той или иной причине застряла в молодости. Сатурн выветривает и старит человека естественным образом. В Сатурне рефлексия углубляется, мышление включает чувство времени, и события длительного периода жизни кристаллизуются в чувство нашей сущностной природы.

Что, если депрессия — просто состояние бытия, ни хорошее, ни плохое? Что-то, что душа делает в свое время и по своим собственным причинам? Взросление приносит ощущение своей личности. Индивидуальность проявляется со временем, подобно тому, как созревают плоды. В эпоху Ренессанса депрессию, взросление и индивидуальность рассматривали вместе. Печаль взросления является частью становления индивидуальностью. Меланхолические мысли вырезают внутреннее пространство, где может обосноваться мудрость. В этом смысле депрессия является процессом, ускоряющим важную коагуляцию мыслей и эмоций. С возрастом наши идеи, ранее легкие, беспорядочные и несвязанные, становятся более плотно собранными в ценности и философию, которые придают нашей жизни прочность и устойчивость. Из-за болезненной пустоты часто хочется искать выход из депрессии. Но вхождение в это настроение и мысли может принести глубокое удовлетворение.

Депрессия часто изображается как состояние, в котором нет мыслей — не за что зацепиться. Но если расширить видение и понять, что чувство пустоты, потеря знакомого отношения и структуры жизни и исчезновение энтузиазма, что кажется негативным, являются элементами, которые можно использовать для придания жизни свежего взгляда. Одна из значительных тревог, ассоциируемых с депрессией — что она никогда не закончится, что жизнь никогда не станет снова радостной и активной.

Пустота и растворение смысла, часто присутствующие в депрессии, показывают, как мы привязались к нашим способам понимания и объяснения своей жизни. Наша персональная философия и наши ценности часто слишком плотно упакованы, так что не остается места для тайны. Тогда приходит депрессия и создает в них отверстие. Древние астрологи считали Сатурн самой удаленной планетой, находящейся в холодном и пустом космосе. Депрессия создает дыру в наших теориях и предположениях, но даже этот болезненный процесс можно приветствовать как необходимый и ценный источник исцеления.

Депрессия может быть как нормальной, так и патологической. Нормальная депрессия — это естественная реакция личности, уместная в определенных обстоятельствах и проходящая со временем. Так же, как и тревожность, при определенных условиях депрессия может превратиться в психическое расстройство с присущими ему специфическими механизмами и определенной динамикой. Таким образом, к депрессии существует предрасположенность, и в этом состоит одно из главных различий между нормальной депрессией и разнообразными расстройствами. Одно и то же событие может по-разному вводить людей в депрессию. При нормальной депрессии такое настроение проходит, при патологической — к нему проявляется определенная предрасположенность.

Юнг объяснял депрессию с точки зрения концепций, вытекающих из его теории либидо, которая объясняет распределение психической энергии. Эго-сознание в нормальном состоянии имеет достаточную энергетическую подпитку. Когда при воздействии определенных факторов значительная часть этого энергетического запаса поступает в бессознательное, эго-сознание начинает истощаться. Депрессия — это собственное переживание ЭГО при недостатке энергии. Слова Юнга:

Бессознательное очень просто набирает недостижимую высоту; оно обладает такой привлекательной силой, что может сделать недостоверным все содержание сознания, — иными словами, оно может вытеснить либидо из мира сознания, тем самым создав «депрессию», abaissement du niveau mental… . Но, принимая во внимание это обстоятельство, мы должны в соответствии с законом сохранения энергии ожидать накопления ценности — т. е. либидо — в бессознательном.

Депрессия — аффективное состояние личности, заключающееся в подавленности, состоянии безысходности и обшей пассивности поведения. Депрессивное состояние—аффективное состояние, характеризующееся отрицательным эмоциональным фоном, изменением мотивационной сферы когнитивных (связанных с познанием) представлений и общей пассивности поведения. Субъективно человек в состоянии депрессии испытывает тяжелые, мучительные эмоции и переживания — подавленность, тоску, отчаяние. Депрессия — это сильная тоска, сопровождающаяся чувством отчаяния и тревоги.

«Мне нужен мешок кокаина. Пережитые муки, чаще всего, выше человеческих сил», — так писал Фрейд в 1895 году, за год до того, как он отказался от наркотика.

Депрессия у подростков — совершенно другое дело, до конца еще не изученное. Данный возрастной период часто сопровождается грустью и печалью, которые не редко достигают такой степени, что подросток добровольно расстается с жизнью. Депрессии у подростков могут выступать в «чистом» виде и в какой-то маске, чаще соматической. Обычно во втором случае подростки жалуются на общую слабость, разбитость отсутствие аппетита, непонятные боли в разных частях тела и т. п. Всякое неуважение к подростку, грубое к нему отношение (учитывая тем более повышенную ранимость и чрезмерную чувствительность подростков всякого рода замечаниям и нотациям) — это и многое другое могут вызвать пониженное настроение или резко заострить его, а от этого до непоправимой беды один шаг.

Характерные признаки депрессии: сниженное, подавленное настроение (грусть, печаль, тоска, уныние и т. д.); утрата прежних интересов и способности получать удовольствие от того, что ранее это удовольствие приносило; снижение активности, энергичности, способности к деятельности, двигательная заторможенность.

Дополнительные симптомы: замедление мышления, снижение способности думать и сосредоточиться; неадекватно низкая самооценка, идеи собственной никчемности, виновности, отсутствие уверенности в себе, трудность в принятии решений; пессимистическая оценка внешнего мира, своего прошлого и будущего; мысли о смерти и нежелании жить, стремление нанести себе повреждения или даже покончить с собой; аффективные иллюзии, психические гипестезии.

Очень характерные симптомы депрессии — нарушения вегетативных (соматических) функций: снижение аппетита и потеря веса (по DSM-IV этот симптом считается положительным, если пациент потерял за последний месяц 5 % и более своего первоначального веса); расстройство сна в виде ранних утренних пробуждений; снижение либидо, нарушения менструального цикла; боли в сердце, тахикардия, тяжесть и сдавление в груди («предсердная тоска»), колебания артериального давления; запоры, сухость кожи и слизистых оболочек и др.

Практична частина

Внутреннему конфликту присущ парадокс, который затрагивает каждого. Чтобы стать самим собой, следует расстаться с вполне оправданной детской надеждой на то, чтобы тебя принимали таким, какой ты есть. Отказаться от этой надежды, научившись себя любить и быть в себе уверенным, — значит оставаться в депрессии. Зачастую, чтобы выйти из депрессии, следует пойти на риск и открыться тому, чего мы боимся больше всего, что препятствует нашему личностному росту. Если откликнуться на зов своей души, то есть большая вероятность испытать очень сильную и острую тревогу, оказаться во власти страха, защитой от которого является чувство вины, — страха перед одиночеством. Иногда это можно ощущать, как абсолютную смерть. Это состояние — депрессия.

Так полезна или опасна депрессия? Опасно застрять в капсуле депрессии. Жизнь пройдет мимо! Мы не сможем порадоваться тому хорошему, что имеем, и изменить к лучшему в своей жизни то, что возможно. Также есть риск, обезумев от сильной душевной боли, наворотить в своей жизни еще больше проблем и, таким образом, приобрести дополнительные причины для депрессии. И конечно, пробовать такие «лекарства» от депрессии, как алкоголь, наркотики — играть с огнем. В чем польза депрессии? Душевная боль, как и любая другая боль, сигнализирует о неблагополучии и дает шанс это неблагополучие устранить. Для начала нужно докопаться до истинных причин депрессии, понять себя и свои проблемы. Затем требуется их ревизия. Что-то возможно исправить, на что-то пересмотреть свои взгляды, с чем — то смириться и найти способ «мирного существования» с ним. Пройдя путь успешно через все это, человек становиться более сильной и мудрой личностью. Иногда удаются те достижения, о которых раньше и не мечталось. А иногда удается просто посмотреть другими глазами на жизнь и увидеть в ней нечто прекрасное и ценное, на что раньше не обращал внимание. В результате жизнь меняется к лучшему, расцвечивается более яркими красками. Это конструктивный выход из депрессии. Он подобен хирургической операции, которая ведет к выздоровлению!

Юнг считал, что депрессия сопутствует нормальному развитию личности и вовсе не обязательно является патологической. Такая точка зрения позволила ему оценить связь, существующую между нормальной депрессией и процессом трансформации. В таких случаях депрессия является целенаправленной.

Клінічна презентація

Далі в даному розділі описано клінічний випадок тривалої роботи з клієнтом старшим підлітком. Дана робота розгорнуто показує як тривога сепарації від сімейної системи занурює юного клієнта в переживання ранніх втрат та психологічних дефіцитів через депресивні переживання. Також приділено увагу роботі з родиною в процесі психологічного відокремлення дитини.

Література:

  1. К. Г. Юнг. Тевістокські лекції.
  2. К. Г. Юнг: Життєвий рубіж (адаптивні фрагменти) «Сучасна людина в пошкках душі».
  3. З. Фрейд: «Сум та меланхолія».
  4. Д. Віннікотт: «Маленькі діти та їхні матері».
  5. М. Малер, Ф. Пайн, Бергман А. «Психологічне народження людського немовляти: симбіоз та індивідуація».
  6. Дж. Крейсман, Х. Страус: «Я ненавиджу тебе, лише не кидай мене. Прикордонні особистості і як їх зрозуміти».
  7. Симона Мацліах-Ханох: Казки оберненної смерті. Депресія як цілительна сила.
  8. Р. Джонсон, Дж. Руль: Проживаючи своє непрожите життя.
  9. Сибилянтних Біркхойзер-Оері: Мати. Архетипічний образ у чарівній казці.

Дивіться також