центр аналітичної психології
Інни Кирилюк
Депресія подібна до жінки в чорному. Якщо вона прийшла, не жени її геть, а запроси до столу як гостю та вислухай те, про що вона має намір сказати.
Карл Густав Юнг
095 071-87-82 зворотній дзвінок

Про захисні механізми нарцисично травмованої особистості

Інна Кирилюк,

Ми продовжуємо публікацію випускних робіт наших колег, що успішно завершили навчання в навчальній програмі «Основи аналітичного консультування та юнгіанської терапії» в 2018 році. Сьогодні познайомимось з роботою Олени Шевцової на тему:

«Про захисні механізми нарцисично травмованої особистості»

У своїй роботі мені б хотілось розкрити тему захисних механізмів нарцисично травмованої особистості. Усім з нас властива деяка вразливість відносно того, ким ми є і наскільки цінними себе відчуваємо. Ми починаємо пишатися собою при схваленні зовні, і навпаки, пригнічуємо та звинувачуємо себе, коли нас не схвалюють.

фото автор Олена Шевцова

Мені б хотілось пригадати міф про Нарциса, і я наведу часткову інтерпретацію Овідія, яку описав у своїй книзі Натан Шварц-Салант.

Свою розповідь Овідій починає так: Кефіс, річковий бог, бере німфу Ліріопу у своє «звивисте річкове ложе»: і «затягнуту у воду, її було узято силою, цю чарівну німфу». Згодом вона народила Нарциса, дитя, «достойне любові». Ліріопа запитує провидця Тиресія, чи буде дитина жити довго. «Так, якщо вона не узнає самого себе», — відповів той. У 16 років Нарцис вселяє пристрасне кохання молодим дівчатам та юнакам, «але в цьому ніжному тілі мешкає холодне серце», — Нарцис не здатний кохати! В нього закохується німфа Ехо, яка переслідує та приваблює його, але не може висловити своє кохання. Якось Нарцис заблукав та відстав від своїх супутників, але Ехо вирішила поближче наблизитися до нього. Він кличе друзів: «Збирайтесь сюди». Ехо думає, що ці слова звернені до неї та відгукується повторюючи його слова, хоче обійняти його, але він з презирством відштовхує її говорячи: «Ні, краще я помру аніж ляжу з тобою! Вражена цими словами Ехо переховується у лісі, не в силах звільнитися від кохання. Від скорботи вона зачахла, голос залишається Ехом, а кістки перетворились на камені, і вона живе в горах, лісах, лугах, відгукуючись ехом. Тоді богиня Немезида проклинає Нарциса. Його засуджено кохати, проте ніколи він не буде володіти тим, кого він кохає. Він приречений кохати свій власний образ, відображений у воді, ніколи не в силах доторкнутися до нього.

Народженню нарциса передує поєднання: Кефіс насильно оволодів Ліріопою. З точки зору структури воно вказує на проблеми, що мають відношення до архетипу coniunctio — поєднання протилежностей. Такому поєднанню перешкоджав величезний страх («Руки геть! Не потрібні мені твої обійми! Я швидше помру, аніж ляжу з тобою!» — чудовий образ установки нарцисичної особистості), тому зцілюючий терапевтичний процес в основному концентрується на формуванні єднання у взаєминах переноса-контрпереноса і на умінні з ним працювати. [3]

У психоаналізі (Кохут, Грюнбергер) нарцисизм вважається фактором, що має відношення до самості, і разом з тим, на думку фрейдистів, вчиняє як позитивний так і негативний вплив на індивідуацію.

Після початку детальних досліджень симптомами нарцисичної особистості характеризувались тривожність, депресія та параноїдальні схильності, але головними скаргами все ж вважалось недостатнє відчуття ними власної ідентичності та занижену самооцінку. При роботі з такими розладами ми стикаємось з порушенням розвитку відносин між его та самістю. Раніше існувала впевненність що нарцисичні люди невиліковні через власний нарцисичний бар’єр, що став захистом і служив пацієнту головною перешкодою для встановлення з аналітиком будь-яких емоційних взаємин. Але пізніше було встановлено, що у пацієнтів з нарцисичним розладом виникають на аналітиків дуже сильні переноси, які дуже сильно впливають викликаючи реакції контрпереносу.

У своїй книзі К. Аспер пише, що нарцисично травмована людина переживає себе как пусту, беззмістовну та бездушну. Вона обмежена в переживанні відчуття інтенсивності життя, чке може дати позитивну конфігурацію анімусу/аніми. У нарцисичної особистості анімус та аніма, як відображення образів, значних для неї в дитинстві, втручаються в її автономію та заважають насолоджуватися життям.

В дитинстві дитині не дозволяли скаржитися, висловлювати свої почуття коли їй важко, або коли у випадку втрати близької людини у неї не було можливості для нових взаємин. Якщо дитину емоційно відкидали, часто за таких обставин вона була змушена вибудовувати стратегію виживання. В такому процесі вона зарано інтроецює патріархальні вимоги боргу, чим і підживлює негативний бік Анімусу. В подальшому такі дитина намагається допомогти собі тим, що домагається визнання у інших, намагається відповідати очикуванням оточуючих та догоджати. Одночасно у неї розвивається міцний фасад, маска або «персона». Така маскова поведінка супроводжує его, що намагається огородити себе від пережитого болісного досвіду, а також від повторення подібного досвіду в теперішньому. Захист від дитячого болю призводить до амнезії та забуття свого дитинства. Внаслідок цього нарцисично травмовану людину позбавлено можливості проживати свої істиннні почуття. Вона постійно шукає рай, прагнення до величі та всемогутності, хоча воно може стати небезпечним для такого крихкого его. Допоки его може купити захоплення собою посередством своїх стратегій виживання все йде норм, але коли очікування руйнуються то найнезначна образа сприймається як гнів, занепокоєння, ненависть та занурення в депресію. Її самооцінка не є стабільною та природньою, вона коливаєтья поміж манією величі та депресивністю, що призводить нарцисичну людину до битви за рівновагу, як говорить Е. Нойман вона відсторонена від стабільної осі его-самість. [2]

К. Аспер пише: «Через те, що дитина, що розвивається не отримує материнської турботи, яка допомагає їй зростати. Самість виявляється нездатною актуалізувати свою власну природу при цьому вона залишається в латентному стані, в тіні та утворює ригідне его відрізаючи себе від раннього болісного досвіду. Зв’язок з первинною дитиною виявляється перерванним і его нарцисичної людини стає схильним до фрагментації та вразливості, напливам несвідомого з області темряви».

Основні риси, притаманні нарцисичному розладу особистості:

В ессе про нарцисизм Фрейд використовує термін нарцисизм для опису стадії психологічного розвитку поміж аутоеротизмом та об’єктним коханням. Це первинний нарцисизм, нормальна стадія об’єктного кохання. Для неї характерним є те, що аутоеротичні сексуальні спонукання до цих пір не пов’язанних одне з одним з’єднуються в одне ціле. Вони заповнюють Я людини, іноді, називаєме Фрейдом «его», роблячи його найпершим об’єктом кохання. Подальший розвиток лібідо веде через гомосексуальний вибор об’єкту до гетеросексуальності. Однак, не усе лібідо переноситься на об’єкт, деяка його частина зберігається в якості нарцисичного катексису власного Я людини.

Вторинний нарцисизм виникає посередством звернення нарцисичного лібідо до точки ранньої фіксації, і на думку Фрейда є причиною психічного захворювання. Таким чином, повторне повернення до малюкового аутоеротизму призводить до шизофренії. У випадку паранойи нарцисичне лібідо, вивільнене в результаті регресії, призводить до інфляції его та катексису власного Я, як единого об’єкту кохання. [3]

Сьогодні дискусії про нарцисизм перебувають в центрі уваги завдяки роботам Хайнца Кохута та Отто Кернберга. Кернберг припускав, що найбільш явні грандиозні пацієнти володіють або вродженим сильним драйвом агресії, або конституціонально обуумовленною недостатньою здатністю переносити агресивні імпульси. Така особливість може в деякій мірі пояснити той факт, що нарцисичні люди тривалий час прагнуть уникати своїх власних драйвів та бажань, вони можуть боятись їхньої сили. Сутьність протилежн х позицій Кохута та Кернберга полягає в тому, що Кохут розглядав патологічний нарцисизм з точки зору розвитку (дозрівання пацієнта йшло нормально й зустрілосьз деями труднощами у вирішенні нормальних потреб ідеалізації деідеалізації). Кернберг, напроти, розумів це з точки зору структури (щось зарано пішло неправильно, дозволивши індивідууму оточити себе примітивніми захистами, які відрізняються від норми швидше якісно, аніж степенем виразу). Концепцію нарцисичної особистості Кохута можна проілюструвати образом рослини, зростання якої було затримано в результаті нестачі поливу та освітлення в критичні моменти. Нарциса Кернберга можна уявити у вигляді рослини мутованної у гибрід. [1]

Таким чином прихильники селф-психології рекомендують доброзичливе сприйняття ідеалізації або знецінювання та непохитне емпатиювання переживанням пацієнта. Кернберг захищає наполегливу, але тактичну конфронтацію грандіозності, привласненної або спроецьованної, а також інтерпретацію захистів від залежності та жадібності. Дуже важливим внеском Кохута в техніку стала його увага до наслідків визнання терапевтом власних помилок, коли визнаеш, не стаєш надмірно самокритичним. [1]

Нарцисична особистість, як правило, постійно відчуває нестачу у дзеркальному відображенні, яка виникає внаслідок батьківської заздрості. Якщо власна ідентичність батьків є недостатньою, вони стають чутливими до того, як дитина їх любить. Часто дитина відчуває, що у неї є дещо особливе, що потребують її батьки, і воно маєо проявлятися так, аби відзеркалювати батьків. Діти починають емоційно «рятувати» своїх батьків, відзеркалюючи їх «як хороших». Тут при роботі приходиться стикатися з підспудним почуттям заздрості та ревнощів по відношенню до своїх дітей, у яких з’являється і розвивається ідентичність, що відсутня у батьків.

Саме від відчуттяя заздрості і ненависті оточуючиих людей, а спочатку батьків, нарцисична особистість вибудовує свої захисти.

Нарцисичні люди можуть використовувати цілий спектр захистів, але найбільш фундаментально вони залежать від ідеалізації та знецінення. Ці захисти комплементарні в тому сенсі, що при ідеалізуванні власного Я значенння та роль інших людей знецінюється, і навпаки. Кохут почав використовувати термін грандіозне Я для передачи почуттів власної величі та переваги, що характеризує один з плюсів внутрішнього світу нарцисичної особистості. Ця грандіозність може відчуватись внутрішньо або ж проецюється.

Відбувається постійний процес ранжування, який нарцисичні особистості використовують при зврерненні з будь-якою проблемою, що стоїть перед ними: який лікар краще? Яка школа найкраща? Де найжорсткіші вимоги при навчанні? Реальні переваги та недоліки можуть не сприйматись до уваги через стурбованість престижністю. Спорідненною захисною позицією, в яку стають нарцисично мотивовані люди вважається перфекціонізм. Такі пацієнти вважають, що головним терапевтичним впливом є самовдосконалення, а не розуміння себе самого з метою пошуку більш ефективних способів взаємодії з власними потребами. Вимога досконалості виражається у постійній критиці самого себе або інших, а також в нездатності отримувати задоволення при усій подвійності людського існування. деякі пацієнти мають пожиттєві патерни ідеалізації когось, вслід за цим повалення цієї особистості з п’єдесталу, коли виявляється її недосконалість. Перфекціоніське рішення нарцисичної ділеми по суті є саморруйнівним, недосяжні ідеали створюються аби компенсувати дефекти в Я. Ці дефекти здаються настільки презирливими, що ніякий успіх все рівно не може їх приховати, а окрім того ніхто не може бути досконалим, тому уся стратегія провалюється, і знецінене Я проявляється знову.

В клінічній літературі постійно підкреслюється сором та заздрість в якості головних емоцій, асоційованих з нарцисичною организацією особистості. Суб’єктивний досвід нарцисичних людей просякнутий почуттям сорому та страхом відчути його. Сором — це почуття, неначе тебе бачать паганим та неправильним, спостерігач перебуває поза власним Я. [1]

Ненсі Маквільямс у своїх роботах звертає увагу на те, що вразливість нарцисичної особистості для заздрості — споріднене явище. Якщо я внутрішньо впевненний, що маю деякі недоліки і моя неадекватність завжди може бути розкритою, я починаю заздрити тим, хто здається здоволеним або має ті якості, які, як на мене, могли б сприяти тому, чого я позбавлений. Такі люди схильні засуджувати самого себе та інших. Якщо я відчуваю дефіцит чогось і мені здається що у вас це є, я можу спробувати зруйнувати те, що ви маєте виражаючи жаль, презирство або критику. Нарцисичні люди потребують селф-об’єкти, даний термін відображує той факт, що індивідууми, які грають цю роль функціонують, і як об’єкти поза власноим Я, і як частина всередині окресленого власного Я. Допомагаючи модулювати самоповагу вони приєднують або заміщують те, що у більшості з нас є внутрішньою функцією. Усі ми маємо селф-об’єкти і потребуємо їх. Якщо ми їх втрачаємо, то відчуваємо себе такими, що зменьшилися, неначе б померла деяка наша життєво важлива частина. Реальність вимагає від нас аби інші були для нас кимось більшим, аніж селф-об’єктом, ми маємо відноситися до них з урахуванням того, ким вони є і що потребують, а не лише того, що вони роблять для нас. Отже, нарцисичні люди надсилають своїй родині та близьким суперечливі повідомлення: їх потреба в інших велика, але любов поверхнева. [1]

Нарцисичні пацієнти мають сильні реакції на терапевта. Вони можуть знецінювати або ідеалізувати, і цьому феномену характерні такі контрпереноси як нудьга, сонливість, відчуття, що в терапії нічого не відбувається.

Метою трансформації проблеми нарцисичного самовідчуження є розвиток позитивних і люблячих відносин з самим собою і толерантного ставлення до оточуючих. Нарцисично травмована особистість постійно шукає мати і материнське ставлення аби укріпитись у своєму праві жити і розвиватись, таким чином вона перебуває в пошуках реалізації моделі відображення й оцінки, що присутня в ранніх взаєминах з матіррю.

Рекомендації до роботи

У своїй книзі «Психоаналітична діагностика» Н. Маквільямс говорить про те, що важливою умовою роботи з нарцисичною патологією є терпіння. Терапевту приходиться виносити контрпереносні реакції нудьги, сонливості й деморалізації. Подібне ставлення передбачає прйиняття людської недосконалості, що робить терапевтичну роботу винажливим зайняттям. Терапевту бажано втілювати незасуджуюче реалістичне ставлення до крихкості пацієнта. Спроби допомогти нарцисичним пацієнтам також вимагають постійної уваги до латентного стану селф-пацієнта. Багато пацієнтів відчувають найсильніший сором, стикнувшись з тим, що він сприймає як критику. Тому терапевт має вміти відчути й прийняти біль для того, аби здійснити сензитивні втручання. Альянс з нарцисичим пацієнтом завжди є крихким, оскільки вони не виносять ситуації, коли знижується їхня самоповага. Також має велике значення опрацювання сорому та почуття провини, укріплення його в терапії. Таким пацієнтам важко визнати власну роль в життєвих невдачах, нарциси тікають від своїх помилок та переховуються від тих, хто може їх виявити. При цьому терапевту не слід стимулювати сильний сором тому, що пацієнт може різко припинити лікування або мати секрети від терапевта.

При наявності сильного его людина все в большій мірі може протистояти травмі і почати усвідомлювати свій біль, який є зворотнім боком депресії, тому важливо аби аналізант пройшов через нього та усвідомив усю емоційну або фізичну кинутість в минулому. Встановлюючи контакт зі своїми справжніими почуттями, що є передумовою виходу з тіні та прояву його справжньої природи, становлення почуття внутрішньої опори, співробітництва з самим собою та можливості дійсно почати жити своїм власним життям тут і зараз. Терапевту також варто забезпечити емпатичне розуміння, аби допомогти своїм клієнтам побачити свою перспективу та інтегрувати її.

Людина, яка пройшла подібний шлях трансформується все в більшій мірі та здатна відійти від самовідчуження, стати радісніше, набути свій шлях, стати терпимішою та здатною жити своїми почуттями.

Я звернулась до роботи Натана Шварца «Салант». Якщо у аналітика добрий контакт зі своєю самістю, як внутрішнім спрямованним центром, якщо він достатньо відкритий аби слухати свою несвідому мудрість, яка говорить йому коли слід застосовувати інтерпретації, а коли ні, тоді терапія буде тривати так, немов аналітик володіє свідомою установкою у відношенні специфічної форми встановленного переносу. Нарцисизм — це проблема нашого часу, бо вона перебуває в центрі уваги спрямованного на образ нової самості, що перебуває в процесі переходу. Тому Юнг фактично працював над темою нарцисизму задовго до того як вона отримала широке розповсюдження в клінічному світі. Безумовно, сучасні психоаналітики зробили цінний внесок, особливо їхнє дослідження процесів переносу-контрпереносу та питань, пов’язанних із заздрістю, люттю та ексгібіціонизмом, але визнання міфологічного погляду значно збагачує їх.

Метою трансформації проблеми нарцисичного самовідчуження є розвиток позитивних і люблячих відносин із самим собою та толерантного ставлення до оточуючих. Нарцисично травмована особистість постійно шукає мати та материнське ставлення аби укріпитися у своєму праві жити і розвиватися, таким чином вона перебуває в пошуках реалізації моделі відображення й оцінки, яка була присутньою в ранніх взаєминах з матіррю. [1]

Практична частина

В якості прикладу нарцисичної особистості я наведу опис однієї з головних героїнь фільму Інгмара Бергмана «Осіння соната», — Шарлотти, матері двох дочок: Еви та Хелени.

Мати Шарлотта — успішна піаністка, яскрава жінка з вираженними нарцисичними рисами. Вона зробила блискучу музичну кар’єру, відбулася професійно, але і вдома бажає сяяти та спілкуватися зверхньо. Граціозна, елегантна й холодна, як снігова королева, не здатна на почуття. Шарлотта сконцентрвана виключно на собі: поховавши коханця, вона сумує лише про те, що втратила, і що їй не личить траур. Уміло виражає будь-який спектр почуттів, від скорботи до радості, і за секунду перемикається на свій зовнішній вигляд, переводить будь-яку тему на себе. Якимось нутром Шарлотта відчуває, що приносить близьким людям горе, але не може усвідомити цього, і так і залишається на поверхні незрозумілої тривоги.

Її головна роль, її покликання, її місія — подобатися! Природа обдарувала її жіночим шармом, гарними рисами обличчя та здібностями до музики. На професійному поприщі її нарцисичне Его змогло розкритися в повній мірі. Визнання, обожновання — наркотик, заради якого мати Еви піде на все. Навіть на розлучення зі своїми дітьми, для яких вона завжди була кимось шалено гарним, бажанним та абсолютно недосяжним.

Дочка Ева — спустошена рідною матіррю, глибоко нещасна особистість, що так і не змогла подорослішати. Усе життя вона шукала материнської любові, усе життя отримувала лише холод та приниження. Вона кидається поміж мучительним відчуттям любові до матері та спопіляючою ненавистю до неї в поєднанні зі спрагою помсти. Незрозуміно, чого вона хоче добитися більше цим запрошенням: налагодити взаємини з матіррю або нарешті викреслити увесь накопичений біль. Ева живе в ілюзіях, вона думає, що її померлий син ще живий таи незримо перебуває з нею. З цієї ж серії наївна віра у те, що її мати зміниться, попросить пробачення, зрозуміє, що була не правою, і нарешті покохає її.

Сцена з ігрою на роялі — чудова ілюстрація нарцисичної поведінки. Невипадково обрано одну з найглибших і трагічних прелюдій Шопена. Кожна з жінок занурюється у витвір по-свойому, ми чуємо почергове виконання інтроверта та екстраверта. Мати наполягає, аби дочка зіграла на роялі, а потім демонструє зневагу грою дочки, та відразу ж виконує той самий твір, лише краще. Мабуть, будь-яка дочка нарцисичної матері стикалась зі змаганнями у взаєминах. Такі матері обирають в якості поля для змагань те, в чому вони завідомо сильніші, та насолоджуються перемогою над власною дитиною, неважливо, п’ять їй років чи п’ятьдесят.

У безглуздій гонці за недосяжною материнською пишністю, намагаючись стати хоча б трішки на неї схожою, Ева зненавиділа себе. Жіноча доля її склалася нещасливо. Ева вийшла заміж без душевної близькості. Не вважаючи себе гідною любовіи, вона дорікає чоловіка в тому, що він не щирий у виразі почуттів. Зробивши аборт в молодості від коханого чоловіка, зруйнувавши свої стосунки за наполяганням матері, вона поставила хрест на особистих почуттях. Але оплакати своє невідбувшеся кохання у Еви не виходить тому, що їй неможна виражати свої почуття. Вона взагалі не знає, де починаються її почуття та закінчуються потреби інших людей. Вона взагалі не знає, хто вона. Недивлячись ні на що, Ева намагається налагодити з нею контакт. В момент, коли дочка виливає матері найтаємніше, коли зіткннення душ неминуче, Ева стикається з льодовою порожнечею, з правдою життя: її мати по своїй природі не здатна зрозуміти її трагедію, вона не бачить ничого, окрім себе.

Аналізуючи матір, Ева доходить страшного висновку: «Такі, як ти, є небезпечними для оточуючих. Вас треба изолювати, аби ви нікому не могли заподіяти зла… Мати і дочка. Яке страшне сплетіння любові і ненависті, зла і добра, хаосу та творіння. І все, що відбувається, запрограмовано природою. Пороки матері наслідує дочка. Мати потерпіла крах, розплачуватися буде дочка. Нещастя матері буде нещастям дочки. Це як пуповина, яку не розрізали, не розірвали. Мама, невже це правда? Невже моє горе — це твій тріумф?»

Окрім жертв нарцисичної жінки, показані й глибинні страждання матері, внутрішня трагедія нарциса. Життя серед безликих об’єктів, відсутність почуттів, існування замість життя. «Я неначе і не народилась… Я не пам’ятаю ничиїх облич… Я намагаюсь порою пригадати власну матір — марно, не виходить… Почуття реальності — це безцінний, рідкісний талант. Більша частина людства ним не володіє, на своє щастя». Мати, що поводить себе неначе примхлива маленька дитина, як дочка власної дочки. Жінці, якій не судилося по-справжньому народитися і народити, не дано зрозуміти природу буття, тому що її природа спотворена та зламана у самій своїй основі. Усе, що їй залишається — захоплювати та знищувати. Любити вона не може.

Кожен залишається наодинці зі своєю природою, нещасні, зламані жінки. Одна — не здатна любити за своею природою, інша — не знавша любові, і тому не здатна її виразити й пережити. Люнцюг нещасних людей переривають два чоловічих персонажи — загибла дитина Еви та її чоловік-священник. Один не дав собі шансу стати нелюбимим сином, другий знайшов успокоїння у вищій силі, і вже не чекає на відповідну людську любов.

Список літератури:

  1. Маквільямс Н. Психоаналітична діагностика: Розуміння структури особистості в клінічному процесі / Пер. з англ. — М.: Незалежна фірма «Клас», 2007. — 408 с.
  2. Аспер К. Психологія нарцисичної особистості. Внутрішня дитина та самооцінка. 2-е вид. — М.: «Добросвіт», Втдавництво «КДУ», 2015. — 366 с.
  3. Шварц-Салант Н. Нарцисизм і трансформація особистості / Пер з англ. В. Мершавки. — М.: Незалежна фірма «Клас», 2017. — 296 с.
  4. Юнг К. Ю. Зібрання творів. Психологія несвідомого / Пер. с нем. — М.: «Канон» РООІ «Реабілітація», 2016. — 320 с.
  5. Калшед Д. Внутрішній світ травми: Архетипічні защхисти особистісного духу / — М.: Когіто-Центр, 2015. — 398 с.

Дивіться також