центр аналітичної психології
Інни Кирилюк
Зустріч з самим собою належить до найнеприємніших.
Карл Густав Юнг
095 071-87-82 зворотній дзвінок
Центр на Софії
Центр на Оболоні

Визначаюча роль батьківського комплексу у житті жінки

Інна Кирилюк,

Ми закінчуємо публікацію випускних робіт наших колег, що успішно завершили навчання у навчальній програмі «Основи аналітичного консультування та юнгіанської терапії» у 2018 році. Завершаючою роботою, з якою ми пропонуємо вам ознай1 омитися є робота Ольги Харитонової на тему: «Визначаюча роль батьківського комплексу у житті жінки».

автор Ольга Харитонова

Визначаюча роль батьківського комплексу у житті жінки

«Батькывкий комплекс може влаштувати пекло в несвыдомому жынки.

Влада цього комплексу може бути абсолютною та ефективно

ізолювати жінку від контакту з її власним творчим духом».

Фрейзер Боа «Шлях сновидіння»

«Якщо спочатку позитивна фантазія про батька допомагає жінці, даруюючи їй почуття надії

то з часом вона стає деструктивною, тому що не дає їй жити далі своїм життям.

Жінка живе лише у своїй уяві, не маючи реальних відносин. Енергії для того, аби

слідувати власній долі у неї не залишається».

Ненсі Катер

«Найскладніше для жінки у сучасному світі — бути тим, ким вона є насправді,

приймаючи світло та темряву та настання нових пір року».

Лінда Шиєз Леонард

Вникати в проблематику батьківського комплексу та його вплив на долю дочки, мене спонукала історія жінки, що звернулась за психологічною допомогою. Наше спільне дослідження питань, що її хвилювали, тривало протягом 3,5 років і стало першим досвідом тривалої роботи в аналітично орієнтованному підході для мене. И наскільки часто неідеальним буває перший досвід, настілько ж він часом стає важливим і навіть ініціюючим. Для мене робота з історіями цієї жінки стала провідником у світ більш глибокого інтересу до теми психологічних комплексів. Особливо цікавими та проливаючими світло явились нам ті аспекти комплексу психіки жінки, який в аналітичній психології прийнято називати «батьківським».

Що таке комплекс?

У психоаналізі комплекс інтерпретується як сукупність повністю або частково несвідомих взаємопов’язанних, аффективно забарвленних елементів (імпульсів, ідей, уявлень), що обумовлює структуру і спрямованість свідомості. Комплекси накладають відбиток на психіку та поведінку людини. Вони характеризуються афектом, незалежно від того, чи усвідомлює це людина чи ні. У своїй роботі «Огляд теорії комплексів» К. Г. Юнг так описує цей феномен нашої психіки: «Чим же нарешті є з наукової точки зору „чуттєво-забарвленний“ комплекс? Це образ визначенної психічної ситуації, яка сильно емоційно акцентуйована, і до того ж несумісна зі звичною позицією свідомості. Цей образ має міцну внутрішню відповідність, та притаманну лише йому цілісність, і на додачу, відносно високий рівень автономності, а значить підлягає лише обмеженому контролю свідомої думки, і поводить себе як одушевленне чужерідне тіло в галузі свідомості. Комплекс зазвичай пригнічюється зусиллям волі, але його існування не піддається серйозній небезпеці, та при першій же можливості проявляється з колишньою силою. Деякі експериментальні дослідження показують що крива його активності або інтенсивності має хвилеподібний характер, з „довгої хвилі“ в декілька годин, днів або тижнів. Це досить складне питання ще до кінця не висвітлено.

… Де починається царство комплексів, там закінчується свобода его тому, що комплекси є психічними агентами, чия глибинна природа поки залишається нерозгаданною.… автономні комплекси є нормальними явищами життя, і вони складають структуру несвідомої психе».

Комплекс несе в собі визначену енергію та утворює неначе окрему маленьку особистість. Окремі комплекси, утворюючи разом цілісну структуру психіки індивіда є порівняльно автономними групами асоціацій, що мають тенденцію жити своїм власним життям незалежно від свідомих намірів цього індивіда.

Комплекси можуть бути несвідомими — витісненними в силу хворобливості пов’язанного з ними афекту чи неприйнятності самих репрезентацій, але вони можуть і усвідомлюватись та по крайній мірі частково вирішуватись. З точки зору Юнга комплекс, поміщаючись в несвідомій частині структури психіки, являє собою цілком нормальне явище, в той час як Фрейд вважав комплексні прояви патологічними. Будь-який комплекс має елементи, пов’язані з особистим та колективним несвідомим. Згідно Юнгу усі комплекси мають архетипічну складову. Образно, комплекс можна уявити у вигляді рослини, частина якої зростає та квітне над землею, у свідомості, а частина залишається невидимою під землею, де вона укорінена та отримує живлення поза рамок свідомості. Сила комплексу залежить від тяжкості афективного навантаження або від тривалості його впливу.

Афективні переживання, у свою чергу, можуть бути як позитивными, так і негативними. В літературі частіше за все описується вплив негативного материнського або батьківського комплексу, тоді як вплив позитивного комплексу, пофарбованного надмірною турботою та любов’ю, практично залишаються мало дослідженними. Верена Каст згадує про те, що коли говорять про первинні позитивні комплекси, це означає, що початково ці комплекси позитивно впливали на ставлення людини до життя і на розвиток її особситісної ідентичності під їхнім впливом. І в подальшому вони б впливали позитивно якщо б від них пішла сепарація, що відповідає віку.

Батьківський комплекс

Розглядаючи батьківський комплекс ми можемо сказати, що ця група емоційно-тонованних ідей, пов’язанних з образом та переживанням батька та у жінки він втілюється в природі архетипу анімуса, забарвленного проекцією її батьківської аніми.

Лінда Леонард відзначає, що «в процесі дорослішання дочки її емоційний та духовний розвиток в істотній мірі залежить від її ставлення до батька. Він є першою маскулинною фігурою в її житті, на основі якої у неї вперше формується модель ставлення до своєї внутрішньої маскулинності, а в кінцевому рахунку — і до реальних чоловіків. Через те, що він є „Іншим“, т. т. таким що відрізняється і від неї, і від її матері, він також формує її інаковість, її унікальність та її індивідуальність. Його ставлення до її фемінинності визначить те, як з неї буде формуватися жінка. Одна з багатьох його ролей — допомогти дочці здійснити перехід від захищенної домашньої материнської галузі у зовнішній світ в тому, аби впоратися із зовнішнім світом, впоратися з конфліктами, які він створює. Його ставлення до роботи та успішності буде забарвлювати і її ставлення до роботи й успішності. Але якщо батько невдаха і сам відчуває страхи, то дочка, ймовірно, сприйме його установку боязкості та страху. Традиційно батько також визначає ідеали для своєї дочки. Він створює модель авторитету, відповідальності, уміння приймати рішення, об’єктивності, порядку й дисціпліни. Коли вона стає достатньо дорослою, він відступає назад, аби вона змогла інтеріорізувати ці ідеали та актуалізувати їх у себе всередині». [1]

В психологічній літературі, коли мова заходить про батьківський комплекс, часто можна зустріти згадку про так званий комплекс Електри, описом якого хочеться продовжити це дослідження.

Комплекс Електри

Згідно психоаналітичної теорії, цей комплекс полягає у неусвідомленному тяжінні дівчат до власного батька, одночасної ворожості до матері, в суперництві з нею за увагу батька. Вперше поняття Комплексу Електри було введено засновником аналітичної психології К. Г. Юнгом у 1913 р. З. Фрейд вважав за краще говорити про едипів комплекс, вважаючи, що цей комплекс у рівній мірі є притаманним усім людям, незалежно від їхньої статевої приналежності.

Рис.1. Електра в траурі. Німецький історичний музей.

Рис.1. Електра в траурі. Німецький історичний музей.

Звернемось до самого міфу про Електру

Згідно найрозповсюдженнішому переказу цього міфу Софоклом, Електра була улюбденною дочкою царя Мікен Агамемнона та зростала у палаці разом з молодшим братом Орестом. Мати Електри та Ореста, Клітемнестра, завела любовні стосунки з Егістом та мріяла позбавитись чоловіка. Після вбивства Агамемнона Егістом, Клітемнестра хотіла згубити і малолітнього Ореста, але сестра врятувла його та допомогла виікти. Орест попав на виховання до царя Кріси, де провів декілька років. Електра ж залишилась в батьківському домі, де їй прийшлось вести дуже важке життя — не будучи в стані забути вбитого батька, вона горювала, чим отруювала спокій злочинної чоти. Клітемнестра не могла простити Електрі того, що остання врятувала Ореста, який згодом міг виявитися месником за Агамемнона. На 8-й рік після вбивства Агамемнона, в Мікени повернувся Орест, аби за наказом дельфійського бога Аполлона, помститися за убитого батька. Електра, володіючи твердим та сильним характером, спонукала нерішучого Ореста привести у виконання наказ бога і він, будучи засмученим, вбив спочатку Клітемнестру, а потім і Егіста.

Якщо подумки ми спробуємо оживити цей міф, то зможемо побачити маленьку дівчинку, «яка гостро переживає втрату любимого батька. Приблизно до шести років Електра жила як принцеса у палаці в Мікенах зі своїм батьком Агамемноном, могутнім царем. Вона зростала „татусевою донькою“, улюбленницею. Можна уявити, що маленька Електра вже тоді боготворила його. Пізніше, під час десятилітньої відсутності батька, який відбув на Троянську війну, її прагнення до ідеалізації посилюється. А смерть Агамемнона від руки Клітемнестри змушує Електру назавжди зафіксувати ідеальний образ мужнього, люблячого, захищаючого батька — образ, який вже не може бути скоригованим в реальності». [4]

Рис.2. Орест, що вбиває Клітемнестру. Зліва — Електра. Близько 570 г. до н. е. Олімпія. Музей

Рис.2. Орест, що вбиває Клітемнестру. Зліва — Електра. Близько 570 г. до н. е. Олімпія. Музей

Ненсі Катер у своєму дослідженні вищезгаданного комплексу, вказує нам на те, що «ані Юнг, ані пост’юнгіанська школа архетипічної психології не пропонували інтерпретацій міфу про Електру. Юнг покладався на інші міфи для того, аби уявити метафори психологічного розвитку жінок, зокрема міф про Деметру та Персефону».

Для більшого розуміння суті цього внутрішнього конфлікту, Н. Катер описує його, посилаючись на роботу Шейли Пауел «Електра: темний бік Місяця», опубликовану у 1993 році в «Журналі аналітичної психології». Автори звертають увагу на те, як послаблено психологічний розвиток сучасних жінок, ідентифікованних з Електрою.

У сучасної жінки, ідентифікованної з Електрою, можуть виникати труднощі на першій стадії, тому що вона не зможе розвинути доедипальну прив’язаність до матері, як не утворилось материнського зв’язку поміж Клітемнестрою та Електрою. Жінки, що ототожнюються з Електрою, можуть застрягнути і на другій стадії, що характеризується ідентифікацією з батьком. Аби пройти цю ступінь, жінці необхідно інкорпорувати власну агресію по відношенню до чоловіків, аби мати змогу відноситися до чоловіків як до рівних. Через те, що такі жінки мають тенденцію надмірно ідентифікуватися з батьком, для них складно прийняти агресивну позицію та принести в жертву свої інцестуозні бажання. Такі жінки не лише не бажають відмовитись від ідеалізованих уявлень про батька, але супротивляться ідентифікації з жінкою, тому що вона представлена їх матірю, яку вони презирають, і з якою у них ніколи не було гарного зв’язку на початковому етапі». [2]

Ш. Пауел, далі досліджуючи цю тему означає: «єдина робота серед юнгіанців, яку я виявила, спеціально є адресованою міфу про Електру, це неопублікована дисертація Міріам Гомес де Фрейтас, написана у 1979 році у період її навчання в Інституті К. Г. Юнга у Цюриху. Вона призводить паралелі поміж міфом про Електру та іншими грецькими міфами, порівнюючи Електру з Афіною та Персефоною. Вона розповідає про те, як сучасна Електра, відрізана від своєї фемінності через свої негативні взаємини з матіррю, може створити новий, позитивний образ жіночості. Цікаво, що де Фрейтас говориь, що такі жінки мають спочатку поєднатись з жіночистю через вакхічну, хтоничну маскулинність. Таким чином, вона підкреслює важливість Гермеса в психології жінки Електри». [2]

Виходячи зі сказаного, ми можемо говорити, що Комплекс Електри не зводиться лише до ідеалізації батька. Інша його грань — порушені стосунки зі своїм тілом та власною сексуальністю, причина яких у складних стосунках Електри х Клітемнестрою. Мати не розділяє горя дочки, що втратила батька, більше того, вона усіма способами знецінює її почуття.

Клітемнестра поєднує в собі негативні аспекти материнського архетипу у Електри. Поглинаюча мати не дає дочці зростати, розвиватися або переживати радість, творчість, свободу. Важливо й те, що негативний материнський образ порушує зв’язок Електри зі своїм жіночим «Я», з безпосереднім переживанням своєї сексуальності. [2]

Юнгіанський аналітик Лінда Шиєз Леонард у своїй роботі «Емоційна жіноча травма» також зачіпає аспекти міфу про Електру та виділяє два паттерни, які характеризують жінок з порушеним відношенням до своїх батьків: паттерн «озброєнної амазонки» та «пуелли» (вічної дівчинки).

«Жінка у панцирі амазонки» також відчужена від свого внутрішнього центру, як і «вічна дівчинка». По суті, більшість жіеок ці два паттерни можуть суміщувати. Згідно моєму власному досвіду, спочатку проявляється паттерн «панцирю амазонки». Однак за ним переховується перелякана маленька дівчинка, яка то показується, то зникає, не маючи можливості де-небудь затриматися, прив’язавшись до якого-небудь місця або людині. Інші жінки на початку ведуть себе як чарівні поступливі дружини, а потім стають незговірливими, жорсткими противниками у сімейних сутичках та поєдинках. У більшості жінок присутні обидва ці паттерни, час від часу один з них змінюється іншим». [1]

Верена Каст в роботі «Батьки-дочки, матері-сини» відзначає, що атмосфера комплексу у дочки напряму залежить від того, під чиїм впливом більше перебував її батько — своєї матері або свого батька і в зв’язку з цим розрізняє такі варіанти констеляції батьківського комплексу, як початково позитивний та початково негативний.

В. Каст вважає, що «особиста прив’язанність дочки до батька, у якого є позитивні материнські комплекси, триває довше тому, що є еротично забарвленною. Початково позитивний батьківський комплекс може проявлятися дуже по-різному. Він проявляється або у взаєминах з конкретними чоловіками, або по відношенню до того, що в нашій культурі визначається як маскулинне, тобто норми, цінності, інтеллектуальні інтереси та інше. Для початкового позитивного батьківського комплексу характерним є виконання неписаних правил та конвенціональних ролей… Дочки батьків, що перебувають під впливом початкового позитивного материнського комплексу, часто стають жінками, які у сприйнятті чоловіка, оточені сильною еротичною аурою, привносить ерос у життя, обіцяють свою велику схильність а також її привносять. Вони часто інтелектуально обдаровані але недооцінюють свою обдарованість або навчились її приховувати та користуватися нею лише за необхідності. Мати при цьому часто є знеціненою, але такі жінки ніколи не погоджуються з цим твердженням вони кажуть: „я вважаю, що чоловіки просто цікавіше та надійніше, більше стимулюють…“. Їм не приходить в голову, що жодного разу у житті вони навіть не намагались вникнути у стосунки з жінками. Їхня висока самооцінка залежить від захоплення чоловіків. Це є великою проблемою для жінок з таким різновидом комплексу: якщо хтось нам гарантує самоповагу, то ми підпорядковані цій людині. Разом з такою людиною ми втрачаємо почуття власної гідності. Більше того, чоловіки переживаються як стимулюючі та упорядковуючі, навіть як керуючі, вони завжди вирішують щоо відбудеться. Проблематичність цього комплексу виявляється не пізніше за середину життя. Начебто ні з того ні з сього ці жінки починають відчувати себе пустими. Вони виявляють, що не знають які в них є власні бажання та потреби, що відчувають себе відомими зовні, що ними маніпулюють, що в них немає змоги протиставити цьому щось позитивне. У них посилюється страх перед життям, а також страх прийняття навіть відносно незначних рішень. Ці проблеми з тривогою і страхами пов’язані з тим, що вони не навчились брати за себе відповідальність, відповідати за наслідки неправильних рішень та жити у відповідальності за себе. В кінцевому підсумку їхня тривога та страх, пов’язані з тим, що сама сутьність їхнього життя відчувається упущенною, що ніяким чином вони не являються собою. Така тривога часто соматизується, адже, власне, татусева донька нічого не боїться. Якщо ж страх проявляється, то жінка шукає когось, хто буде нею керувати, і тим самим запобігає виникнненню опори на себе. Жінці з таким різновидом комплексу важко пвизнати свій страх». [3]

Коли жінка, яка «ідентифікована з батьківським аспектом свого батьківського комплексу, то часто складає враження надійної та стійкої жінки з виключно добре структурированим Его-комплексом. Як правило, вона дійсно така у своєму зовнішньому житті, але не по відношенню до власного розвитку. Сила Его, що початково може дуже імпонувати, виявляється запозиченною, її ідентичність не оригінальна, а є похідною від батька та батьківського комплексу. Адже однією з наших сьогоденних задач розвитку є пошук протягом життя власної ідентичності та все більш точне її визначення.

Вочевидь, вплив колективного на цей різновид комплексу. Турбує той факт, що розвиток, майже повністю залишаючий без уваги самостійність жінок, залишається бажаним і навіть вважається деякимідеалом. В цьому немає нічого доброго ані для жінок, ані для чоловіків, ані для дітей, ані для шлюбу, навіть якщо на перший погляд це видається явно вигідним для усіх». [3]

«Особиста залежність дочки від батька відступає на другий план, якщо сам батько перебуває під впливом власного батьківського комплексу. Швидше це відбувається ідентифікація з атмосферою батьківського комплексу, в той час як власний батько і значимі взаємодії з ним можуть предавати визначенний відтінок комплексу. Жінку з таким комплексом часто визначають як справедливу, компетентну, але недостатньо людяну, занадто все контролюючу та в кінцевомупідсумку занадто тривожну. Поруч з нею не виходить відчувати себе тепло, адже вона наполягає на своєму авторитеті. По відношенню до себе вона є безжально нещадно чесною. У відповідності з цими ригідними внутрішніми нормами вона покладається на чийсь авторитет, хоча на перший погляд це не помітно. Вона задає собі настільки високі вимоги, що їх неможливо задовільнити. Є правила і їх слід дотримуватись. Ідея, що правила можуть буть змінені в залежності від типу стосунків не приймаються. Там, де могли б бути теплі почуття, виникає відчуття беззаперечного послушання іншим людям, хоча вона сама ничого для цього не робить». [3]

«Жінка, яка не може в достатній мірі відокремитись від початкового позитивного батьківського комплексу, визначає себе через чоловіків, дозволяє чоловікам або авторитетом, інтелектуальності та ін. приписувати те, якою буде її ідентичність. Чоловік має настільки велике значення для неї через те, що неначе її ідентичність залежить від нього, від його підтверджеення, від його оцінки її цінності. В кінцевому підсумку батько так і не дає необхідне підтвердження її цінності. Ідентичність жінки має бути знайдена в тому, аби віч-на-віч побачити себе як жінку у протистоянні з іншими жінками, з якими змагається цей тип жінки і в процесі протистояння з материнським та матіррю». [3]

Початково негативний батьківський комплекс у жінок

Первиннй негативний батьківський комплекс згідно з В. Каст: «проявляється в різних галузях життя жінки в залежності від батьківського типу. Я-то знаю що ти цього не зробиш. Жінка, що вихована батьком такого типу, зазвичай працює на доволі високій позиції у неї висока кваліфікація, за плечима значне кар’єрне зростання, але вона постійно відчуває себе втомленною, їй нічого не хочеться, вона часто страждає від банальних інфекцій. Вона має відповідати дуже високим вимогам. Якщо вона не відповідає цим нормам та цінностям, то вона опиняється нікчемою, відповідно, втрачає свою ідентичність. Однак, навіть якщо вона відповідає цим жорстким вимогам, це їй не допомагає через те, що у відповідності з її сприйняттям, це якась помилка, коли інші люди підтверджують їй, що вона все доьре зробила. Такі жінки часто дуже вимогливі та жорсткі по відношенню до інших людей, сильно критикують і своїх начальників також. Якщо оточуючи не відповідають її вимогам вони також просто нікчеми та їм немає ніякого виправдання та прощення. У неї дуже критичний погляд. І усе її власне життя також протікає пїд критичним поглядом. Усе що вона робить, критично оцінюється. Існує і абсолютно критичний погляд, який їй приходиться витримувати — боже око, але не в сенсі доброзичливого доброго погляду. Вона відчуває себе постійно винною, тому що у неї склалось враження, що вона винна більше, ніж інші люди. Така жінка описує себе як емоційно дуже самотня: я нічия, у мене немає нікого свого. У такої жінки насправді немає ні з ким тісних стосунків. Вона, безперечно, підтримує контакт з деякими колегами, але насправді у неї немає часу підтримувати стосунки, окрім того, вона вважає чоловіків та жінок свого віку нецікавими. Якщо вона приходить в гості, то невдовзі залишається одна. Також знову і знову вона відчуває себе вигнанцем і на своєму робочому місці і в терапевтичній ситуації». [3]

Другий тип: «З тебе ніколи не вийде справжньої жінки»

«Такий тип первинного негативного батьківського комплексу характеризується вічним пошуком батьківського визнання та однчасною неможливістю його набути. Для жінок з таким комплексом характерним є те, що їм легше обійтись без визнання батька й „батьків“, тому що воно не може заіепити аспекти жіночої самості. Якщо вона не отримує батьківського визнання, вона не твтрачає своєї ідентичності, навпаки, це підштовхує її ще більше спиратись на цю ідентичність, яка перебуває за межами батьківського впливу. На рівні успіху така жінка завжди намагається довести своему батькові, що вона є гідною дочкою своїх батьків, на рівні успіху проявляється її перевантаженність понад вимогами. Такі жінки завжди „згвалтовані“ в контексті розвитку їхньої фемінинності, хоча конкретного факту згвалтування не було. Діяли лише батьківські закони, а не закони власного життя дочки. Шлях жінок залежить від батька, і не пнадається право зробити власний вибір. Вони йдут по життєвому шляху дуже не вільно, з вічною надією на визнання и на батьківське благословення. З такими батьками дочки не можуть переживати почуття „ми“. Надмірні вимоги до таких дочок полягають в тому що вони зобов’язані встановити це „ми“, досягаючи якихось успіхів, що як раз не є способом досягнути почуття „ми“. При цьому їхня справжня ідентичність не підлягає сумніву, але бесплідна боротьба за батьківське визнання рано чи пізно призводитьі жінок до розуміння, що їм необхідно шукати інший спосіб жити. Сум за справжньою співпричетності посилюються. Вони відчувають, що їхній сум за відчуттям океанічної єності з життям не може бути задоволеною через таких батьків, які цілковито не дають своїм дочкам стати великими, цілком не дають їх перевершити. Батьки, які так недвозначно відмовляють дочкам в переживанні спільності з ними, є причиною того, що дочки шукають себе за межами впливу такого батьківського комплексу. Це буває більш проблематичним, якщо батьківський комплекс не дуже явно обмежує самореалізацію дочки: немає дуже настирної необхідності відокремитись від такого комплексу. У свою чергу, це призводить до того, що жінки легко „уходять“ в дочірню позицію у стосунках, за що їх хвалять, але не сприймають всерйоз. Вони проживають своє життя таким чином, що намагаються не перевершити ані свого батька, ані свого чоловіка. Вони весь час „втягують голову в плечі“, тобто вічно відчувають себе виннними перед собою і це не робить абсолютно необхідним послідовний та рішучий пошук самих себе та відповідного образу життя, нехай навіть без того життєвідчуття, про яке вони завжди мріяли». [3]

Шлях звільнення

Повертаючись до слів Ненсі Катер, «жінки, які упізнають себе в цих історіях, не мають бути спійманними у пастку міфу. Упізнаванність міфу дозволяє нам не лише глибше зрозуміти власні переживання, але і зробити перші кроки до звільнення від його несвідомої сили». [4]

Ось декілька задач, вирішуючи які, ми зможемо рухатись у напрямку білбшої внутрішньої свободи:

Завершити цю роботу мені б хотілося словами Лінди Леонард та казкою з глави «Внутрішнє прощення та звільнення батька»:

«Жінки мені часто задають питання: Чи існують міфи та казки про подорож жінки та про її силу та хоробрість? Де можна узяти якісь моделі внутрішнього розвитку жінки? Одна казка допомогла мені пі дчас моєї власної подорожі, — це казка про відважну дівчину, яка відправилася шукати ліки, аби вилікувати сліпого та немічного батька. Здійснивши подорож, вона змогла зцілити батька: він прозрів і знову став цінувати фемінинність. Здійснивши подорож, вона вийшла заміж за чоловіка, який захоплювався її розумом, сміливістю та добротою, — саме ці якості дозволили їй довести до кінця процес зцілення. Ця казка прийшла з далекого Таджикістану, країни, яка на півдні межує з Афганістаном, на сході — з Китаєм, а мова та культура родинні до персидського. Казка називається „Відважна дівчина“. [1]

«Читаючи казку, я була вражена тим, що героїні було необхідно носити чоловічий одяг, аби дістати цілюще зілля, здатне вилікувати сліпоту її батька. Інші жінки-героїні, такі як, наприклад, Жанна д’Арк, також відчували необхідність перевдягатися в чоловічий одяг, аби досягнути визначенної мети. Свідоме „вдягання“ в чоловічий одяг відрізняється від носіння „панциря амазонки“. Ібо, якщо костюм для маскування обрано свідомо, від нього також свідомо позбавляються. Іноді жінці просто необхідно одягнути чоловічий одяг, аби себе врятувати, якщо вона хоче вступити у світ та затвердити фемінинні цінності». [1]

Казка «Відважна дівчина».

У давні часи в одному місті жив старий чоловік. У нього було три дочки, але не було синів, а йому завжди хотілося мати сина. Ось захворіли у цього старого очі, і він засліп. Табіби лікували його, але не могли вилікувати. Не бачив старий ані світлого дня, ані дітей, ані друзів, ані товарищів. І він дуже быув цим засмучений. Від горя та нещастя став він худим та немічним. Одного разу старому повідомили, що в далекому краї живе знахар, і в саду у нього росте трава, з соку якої знахар робить ліки, що зцілюють будь-яку хворобу очей. Почувши це, старий тяжко зітхнув та сказав: «Якби б у мене був син, він поїхав би в той край та привіз мені ліки для очей, тоді я б позбавився від сліпоти». Старша дочка стала просити батька: «Дорогий татусь, дозвольте мені поїхати за тими ліками!» Подумавши, батько погодився. Дівчина осідлала коня, одягнулася у чоловічий одяг, наповнила хурджин їжею та відправилася в дорогу. Їхала вона, їхала декілька днів і ночей та на перехресті доріг побачила маленький дерев’яний будиночок. Дівчина відкрила двері, увійшла та привіталася. В будиночку лежала хвора стара. Порившись у хурджині, дівчина дістала їжу з дорожніх припасів та нагодувала стару. Прийшовши трохи в себе, стара спитала: «Синку, звідки ти приїхав й куди їдеш?» — «Я приїхав з далекого міста, — відповіла дівчина, — батько мій захворів хворобою очей та засліп, я їду розшукувати ліки від його хвороби». — «Ох, синку, — сказала стара, — відмовся від цього наміру! Багато хоробрих їздило розшукувати ці ліки, але не знайшли їх та загинули. Ніяк неможна здобути ті ліки, вертайся додому!» Після цієї розмови дівчина втратила надію знайти ліки та повернулась додому. Тоді середня сестра встала зі свого місця й сказала: «Дорогий тато, дозволь мені поїхати за ліками, я обов’язково їх знайду та привезу!» — «Як твоя старша сестра нічого не привезла, так не привезеш і ти, залишайся краще вдома, а то загинеш впусту». Середня дочка довго вговарювала батька, і нарешті, той погодився. Як і її старша сестра, вона осідлала коня, одягнулася у чоловічий одеяг, наповнила хурджин їжею та відправилася в дорогу. Так само на перехресті доріг вона побачила маленький дерев’яний будинок, в якому лежала хвора стара. Дівчина нагодувала стару, й та у неї спитала, звідки вона приїхала й куди їде.

Середня сестра також усе розповіла старій. Та порадила і цій дівчині відмовитися від свого наміру, тому що добути ліки — дуже складне завдання. Після цієї розмови середня сестра також втратила надію знайти ліки та повернулася додому.

Узнавши про це, молодша сестра стала умоляти батька відпустити її за ліками. Спочатку батько заперечував і сказав, що їй краще залишитися вдома, інакше вона лише впусту загине Молодша дочкаь довго уговорювала батька, і, нарешті, той знову погодився. Як і її старші сестри, вона осідлала коня, одягнулася у чоловічий одяг, наповнила хурджин їжею та відправилася в дорогу. Так само вона зустріла хвору стару, умила її і нагодувала. Стара була дуже задоволена таким ставленням дівчини, але порадила їй відмовитись від свого наміру та повернутися додому. Багато хоробрих їздило розшукувати ці ліки, але не знайшли їх та загинули. Молодша дочка відповіла: «Матінка! Чоловік не мусить нічого боятися! Я не повернусь додому, що б зі мною не трапилось!»

Тоді стара, бачачи непохитність її наміру, погодилась їй допомогти. Вона попрередила дівчину, що шлях буде дуже складним та небезпечним. Але вона їй підказала, як оминути труднощі. «Якщо ти виконаєш усе, що я тобі скажу, ти досягнеш своєї мети, — сказала стара. — Знахар не дасть тобі ліки без винагороди, натомість він попросить насіння дерева, яке розташоване коло триголового Дива. Плоди того дерева цілющі та лікують різні хвороби. Коли ти прийдеш в обітель Дива, зроби що-небудь добре усім його тваринам та слугам. Потім намагайся узяти у Дива плід того дерева та втікти з ним. якщо Диво поженеться за тобою, ось тобі дзеркало, гребінь та брусок. Як тільки Диво наблизиться до тебе, кинь який-небудь з цих предметів через плече, це перегородить йому дорогу».

Розказавши усе це дівчині, вона побажала їй щасливої дороги. Молодша дочка узяла дзеркало, гребінь та брусок, гаряче віддячила старій та поїхала далі. Їхала вона декілька днів та ночей, нарешті приїхала в обітель триголового Дива. Їй кинулось в очі, що брама фортеці наполовину розвалились та замурзались. Вона швидко їх виправила, почистила та змастила. Увійшла вона у браму й побачила, що з одного боку на привя’зі сидить багато величезних собак, а з іншого у стійлі стоять коні. Коням кинуто кістки, а собакам — сіно. Вона узяла кістки й кинула їх собакам, а сіно — коням. Пішла вона далі й побачла, що декілька служниць стоять біля розпеченого тануру та печуть коржі для Дива, вони приліплюють їх до розпеченного йоду тануру голими руками, і тому руки в них усі обпечені. Дівчина ласкаво з ними привіталась, тутож сіла та пошила їм по рукавиці для випічки хлібу. Служниці зраділи рукавицям та спитали: «Гарний юначе, навіщо ти сюди прийшов?» — Дівчина розповіла їм про свою мету. — «Це дуже складна справа, — сказали служниці, — Див ховає насіння цього дерева у мішечку під своєю подушкою, нелегко їх узяти у нього. Див спить, розтянувшись на спині. Коли ти підійдеш до його обітелі, подивись, чи обидва ока у нього відкриті? Якщо обидва, то, значить, він спить, можеш узяти у нього з-під голови мішечок. Але якщо у нього відкрите одне око, значить, він не спить, — швидше біжи назад.

По розповідях слуг дівчина знайшла обитель Дива і, коли увійшла до нього, побачила, що обидва його ока відкриті. Крадучись, вона підійшла до нього, витягнула з-під його подушки мішечок та швидко утікла. Але Див тутож вскочив та закричав: «Ей, слуги, швидше хапайте крадія!» Але оскільки дівчина допомогла усім слугам та тваринам Дива, ніхто з них не захотів йому підкорятися. Тому Див погнався за нею сам. Він помчався щосили і майже наздогнав дівчину, вже простягнув лапу, аби схопити коня за хвіст, але дівчина кинула через плече дзеркальце, яке дала їй стара. Дзеркальце відразу сплеснуло хвилею та перетворилось на стрімку широку річку. Величезний Див кинувся в річку та з великими муками дістався іншого берега. Ось він знову погнався за дівчиною і майже настигнув її. Але тільки він простягнув лапу, аби схопити за хвіст коня, як дівчина кинула через плече брусок, він впав з гуркітом та перетворився на високу гору. Див залишився за нею, а дівчина щодуху погнала коня та втікла від Дива. Хоча пройшло багато часу, Див перебрався через гору і знову погнався за дівчиноюй, ось вже він майже наздогнав її і простягнув лапу, аби схопити коня за хвіст, але в цей момент дівчина кинула за спину гребінь. З гребня з тріском виріс густий непрохідний ліс, без кінця і без краю. Див кинувся в один бік, в інший — заблукав і повернувся назад.

Так дівчина ускакала від Дива та живою і неушкодженою приїхала у місто, де жив знахар. Дівчина знайшла його та розповіла йому про свою мандрівку до Дива. «Молодець, юначе! — сказав знахар. — Ви дуже смілива людтна! Ось, візьміть половину цього насіння, відвезіть їх у свою країну, і посадіть там їх та виростіть рослини — плоди їх будуть лікувати людей від різних хвороб! Ось вам і ліка для очей, накапайте їх в очі батькові, і він прозріє!» — «Дякую вам, я виконаю усе, що ви мені сказали!» — вигукнула дівчина. Знахар пояснив дівчині, як вирощувати з насіння цілющі трави і як робити ліки, а потім запропонував їй погостювати у нього два-три дні. Дівчина погодилась. Господар зібрав своїх близьких та друзів, і три дні вони пирували. Один з близьких друзів знахаря сказав йому, що його гість — перевдягнена дівчина. Вони вирішили вопробувати гостя. Друг сказав знахарю: «Коли ваші гості раозійдуться по домівках, ви постелите постіль гостю у кімнаті вашего сина. Біля головия кожного з них покладіть по букету білих хризантем. Якщо це дівчина — квіти зав’януть, якщо це юнак — квіти залишаться такими самими, як і були.

Знахар погодився виконати прохання друга. Алк розумна дівчин по пристальному погляду знахаря та його друга про все здогадалася і, не засипаючи, до півночі балакала з сином знахаря, розповідала йому різні події та казки. Як тільки син знахаря заснув, дівчина піднялася, оглянула свою постіль та побачила зів’ялі хризантеми. Вона пошарила рукою у ізголів’я сина знахаря і знайшла там свіжі, неначе щойно зірвані квіти. Викинула вона зів’ялі квіти, вийшла в сад і нарвала свіжих білих хризантем. На світанку вона поклала квіти у ізголів’я й заснула. Але син знахаря не спав. Привідкривши око, він спостерігав за дівчиною та побачив все, що вона зробила. Вранці знахар прийшов будити сина й гостя. Коли молоді люди вийшли з кімнати, він дістав з-під їхніх подушок квіти і вразився: якими свіжими вони були покладені, такими й залишились. Через три дні дівчина зібралась від’їзжати. Знахар проводжав її з великою шаною та повагою. Розпрощавшись з усіма, дівчина відправилась в дорогу. Син знахаря, зацікавлений нею, відпросившись у батька, поїхав проводити гостя. Вони їхали декілька днів і ночей. Син знахаря ніяк не хотів повертатися назад. Так вони й приїхали у місто, в якому жила дівчина.

З тих пір замість однієї хвороби у батька з’явилось декілька, і він каявся в тому, що дозволив дочці поїхати за ліками. Але коли молодша дочка повернулась додому живою та неушкодженною, сум родичів змінився на радість. Дівчина в присутності сина знахаря розповіла про усі свої пригоди. Не гаючи часу, вона змастила очи батька привезеними ліками, і не пройшло й години, як батько відчув себе здоровим, а очи його нарешті знову побачили беілий світ. Зрадівши, він сказав дочці: «Дорога моя доню, тепер я ніколи не буду шкодувати про те, що у мене немає сина. Ти проявила відданість десяти сінів, ти зробила мене щасливим, і я бажаю тобі довгого життя, і нехай завжди тебе супроводжує щастя». Син знахаря вже при вході в цей будинок зрозумів, що супроводжував не приятеля, а дівчину. В кінці розмови він звернувся до її батька й матері і сказав: «З першого дня знайомства я відчуваю глибоке кохання до вашої дочки і тепер, коли впевнився, що це і насправді дівчина, а не юнак, прошу вашої згоди віддати мені її за дружину. Батькам дівчини також сподобався приїхавший юнак, але вони не знали, хто він. Коли ж дочка розповіла їм про все і вони узнали про дружбу її з сином знахаря, то з радістю погодились видати свою дочку за цього юнака. Відважна й розумна дівчина вийшла заміж за сина ученого знахаря. Вони прожили разом довго і щасливо.

«Найскладніше для жінки в сучасному світі — бути теим, хто вона є насправді, приймаючи світло та пітьму і настання нових пір року. Травма також є частиною наших переживань. Тому ми маємо навчитися приймати життя разом з цією травмою і при цьому шукати нові можливості зцілення. Его вимагає активних зусиль, наполегливості, аби дістатися до глибин своєї душі та виражати себе, слухати та говорити, виходячи зі свого фемінинного переживання». [1]

Література:

  1. «Емоційна жіноча травма» Лінда Шиєз Леонард
  2. «Комплекс Електри в психології жінки» Ненсі Катер
  3. «Батьки-дочки, матері-сини» Верена Каст
  4. «Комплекс Електри: синдром залишеної дівчинки?» Алла Ануфрієва
  5. К. Г. Юнг «Огляд теорії комплексів»
  6. Г. В. Голенок «Комплекси та архетипи»
  7. Зеленський В. В «Базовий курс аналітичної психології, або Юнгіанський бревіарій».
  8. Популярна психологічна енциклопедія. — М.: Ексмо. С. С. Степанов. 2005

Дивіться також