центр аналітичної психології
Інни Кирилюк
Не утримуй того, хто уходить від тебе. Інакше не прийде той, хто йде до тебе.
Карл Густав Юнг
095 071-87-82 зворотній дзвінок

Давайте захистимо наших дітей від батьківських надочікувань

Олена Воротнікова,

фото Олена Воротнікова

У спробі зробити як краще, ми можемо вимагати від дітей, вчити, вкладати в них, часто майже не чуючи їх. І тоді у стурбованного батька може відбутися наступний діалог з психотерапевтом:

Батько: я втрачаю над дитиною контроль. Мене не влаштовує те, якими є наші взаємини.

Психотерапевт: взаємини з дитиною не влаштовують, і є відчуття, що втрачаєте контроль? Хочете контролювати дитину?

Б: так

П: для чого?

Б: аби вона не накоїла дурниць. Не стала ледарем. Не зв’язалася з паганою компанією.

П: хвилюєтесь за майбутнє своєї дитини?

Б: безперечно, хочу аби вона була щасливою.

П: те, що ви хотіли б виключити з життя дитини, зробило вас нещасливим коли-небудь?

Б: так, і тому у мене тепер є відчуття втраченного шансу.

П: якщо б вам тоді сказали це не робити або робити інакше, чи ви б дослухались?

Б: ні. Мені батьки казали, я себе дуже нерозумно відчував, батько — як недосяжний ідеал, у мене навіть у вухах дзвін стояв, коли він до мене звертався. Я слова чув, а загальну суть уловити не завжди міг.

П: що не давало можливості почути?

Б: я не дуже добре пам’ятаю, якщо чесно, але багато напруги було. Складно було розслабитися, начебто весь час захищатися приходилось. А це ж мої батьки, навіть сумно трохи, коли думаю про це. Вічно були лише нравоучення і через це я не хотів їх чути або, швидше не міг! Питання: як навчити дитину «чути», а ще, щоб вона себе краще розуміла?

П: розуміла себе? І чула вас?

Б: так. Мені здається це пов’язані поміж собою речі. Чути батьків та могти розуміти себе.

П: Схоже мова йде про контакт?

Б: так.

П: як вважаєте, якщо ми приймемо за аксіому, що дитина, у своїй поведінці, несвідомо демонструє нам те, як вона себе відчуває, то яка задача батька для формування того самого «розуміння себе» у дитини?

Б: (думає)

П: ви палите?

Б: (здивованно) іноді!

П: іноді?

Б: а! Я зрозумів. Я нервую або хочу зняти напругу і…, а син починає нудити, коли йому нервово?

П: або він втомився, наприклад.

Б: так, було б ще добре точно знати.

П: застерігаєтеся не вгадати?

Б: трохи є.

П: з якої причини?

Б: не хочеться виглядати нерозумно. Ой, як складно. Але вже зрозуміліше. Схоже, що ще і моє «виглядати нерозумно» до всього примішується… Виходить: контакт через спробу розуміння — це угадування, що з дитиною, зі спостереження за її поведінкою. А її поведінка — це те, як вона себе відчуває!

П: а куди Ваше «виглядати нерозумно» подінеться?

Б: а це просто потрібно «відстрілювати» і розуміти про себе.

П: якщо повернутися до початку нашої розмови, про ваше бажання контролювати дитину…

Б: виходить, що «контролювати» варто змінити на «комунікувати». Налаштувати «чути». І ще, свої переживання про себе і самого себе відокремлювати від переживань про дитину.

П: відокремлювати?

Б: так, розпізнавати, наприклад, «виглядав нерозумно» з мого дитинства та «виглядати нерозумно» зараз, коли я вже батько для своєї дитини. Змішування прям якесь відбувається. І я дію, начебто не з дорослості своєї. А це заважає мені бути батьком, який чує свою дитину.

Здорова психіка дитини формується при здоровому спілкуванні з батьками або іншими важнливими дорослими.

Тому важливо важливо чути своїх дітей та себе у світі, що стрімко змінюється і залишатися для них опорою. Пам’ятати, що бажання підготувати дітей до завтра, яке наступило, по враженнях, вже учора — це наша можливість впоратися із власною тривогою. Тривогою дорослого, який щось не встиг і не зробив вчасно для себе.

Сподобалась стаття? Не забудьте поділитися нею з тим, кому вона може бути цікавою!

Дивіться також