центр аналітичної психології
Інни Кирилюк
Якщо ви обдарована людина, це не означає, що ви щось отримали. Це означає, що ви можете щось віддати.
Карл Густав Юнг
095 071-87-82 зворотній дзвінок

Проблема не у стресі

Ольга Рязанцева,

Проблема не у стресі, а у відсутності психологічної стійкості.

Тема, якої я хочу торкнутися і трохи поділитися своїм досвідом і знаннями є складною та актуальною. Матеріал брала з різних джерел, у тому числі по слідах семінару Гордона Ньюфелда про стресостійкість та тренінгу Ефімі Лазара «Усе є їжею».

Стреси та стресостійкість.

У багатьох з нас сьогодні стресу більше, ніж мали його наші пращури, які жили у печері серед шаблезубих тигрів і не знали, чи прокинутися вони вранці і чи буде вечеря сьогодні. А усе тому, що відсутній чіткий розподіл на відпочинок та роботу. Перегляд новин перед сном, відповіді на повідомлення, хапання смартфону за столом, читання наукової літератури — це значить, що ваша вегетативна нервова система не відпочиває.

На жаль, стресостійкості не існує. Ми піддавалися стресам, знаходимося під їх впливом і в майбутньому ситуація для людства навряд чи зміниться. З приходом інформаційного поля з його вибором можливостей, приводів для стресів стало більше в рази. Останнє що нам потрібно — це ще більше інформації.

Стресостійкість генетично не успадковується, неможливо навчитися «спеціальним», особливим навичкам, тому що ми не можемо бути «стійкими до стресу», але ми можемо повертатися до оптимального функціонування — це і є стресостійкість.

Так, у людини є здатність до відновлення. І тут вже наша влада і наша зона контролю. Ми не можемо контролювати зовнішній світ і його прояви, ми не можемо контролювати відповіді на стрес вегетативної нервової системи, але ми можемо бути уважними і піклуватися про себе, дітей, близьких і створювати умови для сприятливого відновлення.

І саме в цьому місці часто приходить нерозуміння.

Запитів про стресостійкість сьогодні багато, наприклад: допоможіть не відчувати, не реагувати тілесно. Ми не можемо не відчувати, бо не відчуваємо ми тільки тоді, коли вже померли.

Також хочу зауважити, що треба вміти розділяти почуття і емоції. Базових емоцій 7 (гнів, страх, горе, радість, сексуальність, відраза, сором — описала з точки зору бодінамікі, тому що усі перелічені вище емоції з’являються під впливом певних гормональних коктейлів) Емоції — те, що нами рухає. E-motion — рух.

Почуття — більш складні коктейлі з емоцій плюс реакції тіла, відчуття — це більше про відгук тіла. Ми відчуваємо спеку або холод, тривогу, турботу, втому або голод.

Отже.

Сенсорна фільтрація нашого мозку пропускає плюс-мінус 5 % інформації із зовнішнього світу, адже наша свідомість не повинно бути перевантажено. Тобто, завдяки сенсорній фільтрації ми сприймаємо легко те, що нам вже знайоме, через те, що така інформація легко переробляється, але відгороджуємося від того, із чим ще не стикалися.

Первинна інформація, що надходить, обробляється спочатку у лімбічній системі — і видається відповідь — емоції (зміна гормонального фону). Тобто, емоційний інтелект говорить тілу що робити — стиснути кулаки, покритися мурашками, затамувати подих, бити чи бігти тощо — ми отримуємо відповідь на тілесному рівні, і вже реакції тіла знову проходять через сенсорну фільтрацію — лімбічну систему і у префронтальну кору, і тут вже відбувається розпізнавання почуттів. Тобто ланцюжок такий — інформація надходить і обробляється лімбічною системою — з’являється відповідь вегетативної нервової системи — змінюється гормональний фон (емоції) — що впливає на тілесні відчуття і в результаті з’являються почуття.

Мозок маленької дитини, наприклад, не в змозі розпізнавати ані емоції, ані почуття, тому що він з ними ще не знайомий, тому тут завжди поруч повинен бути контейнуючий дорослий, аби не сталося «затоплення» дитини. Дорослий намагається зрозуміти те, що відчуває малюк і називає ймовірне. По одному почуттю / емоції за один раз! Тільки до 5–7 років діти навчаються розпізнавати 2 почуття одночасно: «Мені сумно, але мене це і злить» префронтальній корі потрібен досвід, треба вміти розпізнавати почуття, ми вчимося цьому з дитинства у дорослих.

Для оптимального функціонування дитині необхідно відчувати:

А тепер подумайте, які з названих почуттів, ми, дорослі, відкидаємо, що не виносимо, не виходимо з ними самі, називаємо «негативними», уникаємо відчувати самі.

Ньюфелд стверджує, що три основних почуття свідчать про зрілість:

  1. марність;
  2. внутрішній конфлікт;
  3. Спустошеність-наповненість (спустошеність потім призводить до наповненості, треба обов’язково шукати способи «наповнювати» себе — не їжею, хоча властивості їжі не можна ні в якому разі ігнорувати, часто вона допомагає).

У стресовій ситуації більше емоцій і менше почуттів. Тому що в стресі відключається система фільтрів.

Менше забезпечується кров’ю префронтальная кора, але більш активно мигдалина. Еволюційно, ми не підготовлені до довгострокових стресів! Тому, коли нео-кортекс або емоційний мозок оцінюють ситуацію як постійно стресову, ми стаємо байдужими.

Сьогодні модно говорити: «Я працюю 24 години на добу, їм на бігу, я успішний, я біжу вперед. Я справляюся. «Але це якась легальна роботизація живої людини, пишатися тут абсолютно нічим. Тому що справжня успішність пов’язана з умінням повертатися до оптимального психологічного функціонування.

Дуже важливо усвідомлювати:

Сльози — символ терапії, трагедії та зміни. У багатьох казках герої плачуть над своїми загиблими коханими і таким чином повертають їх до життя.

Не журіть своїх дітей за сльози. Не важливо — сльози через те, що сталося або через те, чого не сталося. Сльози — це адаптивність і стійкість до стресів. Сльози — це ознака сили, а не слабкості. Треба бути сильним, щоб бути вразливим, і щоб плакати. І тому, саме переживання смутку дає відчуття, що можна впоратися з будь-якою ситуацією.

Навчіться знову плакати самі. У безпечному місці, з безпечними людьми.

І наостанок, що може заважати благополучному відновленню:

Нехай у вашому житті завжди буде простір для відновлення.



Дивіться також