центр аналітичної психології
Інни Кирилюк
Будь-який вид залежності є поганим, чи то залежність від алкоголю, наркотиків чи ідеалізму.
Карл Густав Юнг
095 071-87-82 зворотній дзвінок

Негативний материнський комплекс або комплекс цапа відбувайла

Інна Кирилюк,

Ми продовжуємо публікацію випускних робіт наших колег, які успішно завершили навчання в навчальній програмі «Основи аналітичного консультування та юнгіанської терапії» в 2020 році. Сьогодні познайомимсоь з роботою Валерії Чередник «Негативний материнський комплекс або комплекс цапа відбувайла».


Комплекси — це скупчення емоційно заряджених думок, бажань і спогадів, винесених індивідуумом з його минулого особистого або з пологового, спадкового досвіду. Вони є джерелом усіх емоцій.

Комплекси накладають відбиток на поведінку, незалежно від того, усвідомлює це людина чи ні. Вони завжди відносно автономні, їм притаманні ознаки конфлікту, потрясіння, незручності, несумісності. Це хворі точки, про які не хочеться знати.

К. Г. Юнг каже: «Всі материнські символи можуть мати як сприятливе, так і зловісне значення. Якості, властиві архетипу хорошої матері, — це симпатія і турбота, все те, що демонструє доброту і ніжну любов, дбайливо підтримує і сприяє зростанню. Архетип Матері у своїх негативних проявах несе додаткове значення чогось „прихованого, таємного і темного, безодні, світу мертвих, чогось, що поглинає, спокушає і отруює, чогось жахливого і неминучого, і, що, в свою чергу, символізується відьмою, драконом або якимось іншими тваринами, що пожирають або обвивають, могилою, кошмарами і примарами“

К. Г. Юнг зауважує, що травматичні наслідки, викликані впливом матері, можуть бути розділені на 2 групи:

1) ті, які викликаються рисами характеру або установками, насправді присутніми у матері;

2) ті, які відносяться до характеристик, відсутніх у матері в реальності, і які являють собою більш-менш фантастичні проекції архетипу. Отже, К. Г. Юнг стверджує, що весь негативний вплив, який чиниться матір’ю, може бути приписаний архетипу поганої Матері; потім він робить поправку на існування дійсно поганих матерів і в кінцевому підсумку визнає, що у виникненні дитячих неврозів в більшості випадків винен хтось із реальних батьків, в більшості випадків- мати.

Клінічний випадок

Мій клієнт, хлопчик Саша, на момент звернення 10 років, потрапив до мене на курс «Успішний Я», мама записала його і сказала по телефону: «Ми були у психолога і нам порадили пройти курс, де дитина буде в колективі». Нічого особливого у запиті мами не було. (Всі персональні дані змінені: ім’я, вік, стать, узагальнені життєві обставини).

На початку курсу Саша проявляв себе активно, розповідав про себе, і відразу почав скаржитися на те, що однокласники з ним не дружать, не спілкуються з ним, що його ображають, що можуть підійти і просто почати його зачіпати. На що я сказала, що на курсі ти зможеш знайти нових друзів і подружитися; але вже в середини курсу він почав ховатися за крісло, не брав участь в іграх і спілкуванні з ровесниками. Пояснював він свою поведінку тим, що у нього поганий настрій, багато уроків і сьогодні були знову конфлікти в класі. Коли він розмовляв, він перекручував сильно голос, імітуючи, ніби він малюк, який тільки навчився складати речення. У групі «Успішний Я» діти спочатку не реагували на Сашкову нестандартну поведінку, однак з часом він теж почав у них викликати роздратування. Це проявлялося у висловлюваннях і сміху, що у нього завжди поганий настрій. Хоча спочатку на курсі у нього з’явився хлопчик один, з яким у них були спільні інтереси. Він не встигав виконувати завдання, його емоційний фон значно відрізнявся від інших, успішність страждала.

Я міркувала про Сашка, про його почуття, чому йому так важливо залишатися цим малюком, який щось мені намагався донести, перекручуючи голос і слова. Я можу думати, що це неусвідомлена домовленість з мамою, щоб залишатися «маминим малюком». Якщо у матері багато тривоги, дітям дуже складно залишитися в групі «Успішний Я», залишитися і привласнити ідею, що я можу бути успішним. Його внутрішній комплекс, на той момент залишився сильнішим.

На консультації після курсу я розповіла мамі про поведінку Саші, схоже це було не вперше. Вона дуже на нього розлютилася, розповіла про те, що в школу її викликають через день, що вона не справляється і не може зрозуміти, що з ним відбувається. «Він хороший хлопчик, я його люблю, але я його не розумію, я не знаю, як йому пояснити, як потрібно себе вести, битися і давати здачу я йому не дозволяю. Я за те, щоб вирішувати конфлікти словами, але у Саші це не виходить, його всі ображають «. Я запропонувала їй намалювати Сашу у вигляді рослини, вона намалювала будяк, „він такий же гострий і колючий, до нього неможливо підійти“. Все її обличчя і шия дуже почервоніли, м’язи шиї були дуже напружені, і в очах було розчарування.

Розмірковуючи про цей момент, я думала про агресію у відносинах мама і Саша. У мами є уявлення, що він хороший хлопчик, і що йому не можна проявляти спонтанну агресію, і вона ніби боїться, що Саша проявить агресію як до однолітків, так і до неї. Тоді на несвідомому рівні, вона забороняє агресію Саші, боїться його агресії до неї. Хоча прояв агресії це необхідна складова для проходження сепарації, те, що штовхає до зростання і допомагає відділитися, і саме цього боїться мама. Тоді я задумалась, можливо мама боїться власної агресії. І чому їй так страшна її агресія?

Вона сказала, що хоче, щоб Саша пройшов курс психотерапії. Ми домовилися про зустрічі 2 рази в тиждень, пропуски оплачувані.

Коли ми вийшли до коридору, після закінчення зустрічі, Саша чекав маму на дивані, у верхньому одязі він лежав на дивані і грався фантиком від цукерки. Мама Саші відразу почала робити йому роздратовані зауваження, що він лежить, Саша ледве встав.

У цей момент відчувалось роздратування на Сашу і сором матері, за те, що він розлігся на дивані.

Я почувалась дуже схвильованою всередині, після зустрічі моє тіло відчувало себе дуже втомленим, і я зосередилася на своїх почуттях. У контрпереносі я відчула, наче мене накрила хвиля цунамі. Я могла думати лише, чому така тяжкість, можливо хлопчик приніс дитячу історію мами з її дорослішання, не прожиту нею самою, та агресію. Я розуміла, що у матері Саші дуже багато невиражених почуттів і їх потрібно буде пережити в нашій роботі.

Я сумнівалася у своїх силах: чи зможу я витримати цього маленького клієнта, оскільки йому було 10 років, але його поведінка була схожою на дитину 3 років, яка абсолютно не може з собою впоратися. Адже в особі терапевта вони хотіли бачити стійкий об’єкт з теплотою і прийняттям.

Робота з Сашею тривала 1,5 року. На батьківській зустрічі мама Саші, розповіла, що це її другий шлюб, у першому шлюбі вона була близько 9 років і не могла завагітніти. Вийшовши заміж вдруге вона відразу завагітніла, а почуття прийшли потім. У Саші немає сіблінгів, він довгоочікувана дитина.

Мама працює економістом, і на хорошому рахунку у керівництва, чоловік працює лікарем на 3 роботах, повертаються додому пізно, сил робити уроки немає, але доводиться, Саша сам не справляється, хоча у нього є репетитор. Він завжди залишає математику на потім, що б зробити з мамою. З чоловіком вони живуть добре, конфліктів немає, тільки ось Сашкова поведінка: в класі на нього скаржаться, він б’є дівчаток, весь час конфлікти з хлопцями, через день маму викликають до школи, вдома Саша може спеціально бити себе і викликати жалість або агресію у мами, їй це нестерпно, він її лякає, вона його не розуміє і не знає. З її слів «Він поводиться як агресор в класі, а вдома він весь час в ролі жертви».

Я задумалася, що змушує Сашу бути таким агресивним, можливо всю свою злість він випускає у школі. Несвідоме мами не випускає його з дитячої позиції, не може бачити його як окрему особистість і все це проектується на жіночу стать, і таким чином він самостверджується. Батька не було особливо в оповіданнях мами і на батьківських зустрічах, я подумала, що він не допомагає Саші переживати сепарацію від мами. Як пише Верена Каст: «У ранньому дитинстві батько допомагає дитині протистояти тотальній залежності від матері. Все життя батько підтримує прагнення, спрямовані вперед, на психічний і фізичний розвиток. Батько дає підтримку у боротьбі з регресією, тобто в боротьбі з драконом «. Але в даному випадку видно, що батько був у позиції відсутнього батька.

В оповіданні мама завжди казала, що Саша хороший, переконувала мене який він уважний до неї, як її любить, але конфлікти в класі стали вже нестерпними. Я відчула сильне напруження суперечностей.

Також вона розповіла, що до 2 років годувала його грудьми, і що він був повністю її, з року у них з’явилася няня і вона вийшла на роботу. В сад він ходив 1 рік, частіше був удома, оскільки все дитинство у нього були різні алергічні реакції, як пізніше з’ясувалося на лактозу. У 5 років вони звернулися перший раз до психолога, так просто промацати, а зі школи почалися проблеми.

Також у вихованні дитини беруть участь батьки чоловіка, у мами її мама померла, коли Саша народився, батько живе сам. Батьки чоловіка живуть в іншій області і Саша їздить до них на канікули і на все літо, у нього хороші відносини з ними. Дідусь його завжди чомусь учить, бабуся педагог і теж з ним займається.

Коли Сашко прийшов до кабінету, він уважно розглядав іграшки. Його увагу привернула жаба, він поставив її на стіл і ми малювали. На діагностичних зустрічах він намалював «Баранчика у пляшці».

«Баранчик у пляшці» — це така методика, яка показує симбіотичні відносини на несвідомому рівні з мамою. Ми бачимо, що баранчик був із одним рогом, налаштований агресивно і цілеспрямовано вийти з пляшки, але попереду було багато перепон. Тобто Саша готовий, у нього є ріг, він готовий до опору, але потрібно пройти аж 3 перепони перед пробкою. Можна подумати, що Сашина мама дуже його чекала, і у неї багато очікувань від Саші, зробити маму щасливою, зробити її жінкою, зробити її мамою. Адже у першому шлюбі вона не могла завагітніти 9 років. І вагітність займала всю її свідомість.

Також на першій зустрічі він узяв моряка і посадив в яйце і закрив, дістав і зробив вигляд, ніби він тоне, і потім його з’їло знову яйце. Йдучи, він залишив моряка в яйці.

Я задумалася, що моряк — це той, хто бороздить несвідоме, можливо його внутрішня героїчна частина асоціює себе з моряком і також він нам показує, що моряк в яйці, що він не вибрався з внутрішнього симбіозу.

Я подумала відразу про баранчика і про моряка, про таке сильне злиття з матір’ю.

У перенесенні я відчула біль і неминучість, неможливість проявити себе, безвихідь. І за цими почуттями багато злоби і агресії. Негативний материнський комплекс чітко прослідковувався і в подальших іграх Саші.

НЕГАТИВНИЙ МАТЕРИНСЬКИЙ КОМПЛЕКС

Саша приходив завжди вчасно і кожну нашу зустріч починав зі слів «я не хочу робити уроки, ось якби мама зі мною їх робила…», хвилин 10 сидів у поганому настрої, викликаючи жалість (в перенесенні я відчувала агресію), але потім переключався і придумував ігри. У цей період він багато грав акулою, жабою і солдатом, якого їсть акула, а потім жаба. І акула і жаба літають вгору вниз, падають і розбиваються. Він міг 40 хвилин грати жабою і вона літала вгору вниз, розбивалася, стрибала, поїдала. Коли я запитувала, що відбувається з жабою? Він пояснював: «Вона скажена, божевільна, вона то нормально грається на галявині, стрибає, то як божевільна літає і дратує. То їсть когось, хто її дістав «.

Після консультацій я відчувала втому, як після польотів на гірках. Він грав 40 хвилин жабою і акулою, які літають і розбиваються. Також він показував як крутить головою в різні боки, все швидше і швидше, ставало страшно всередині, і потім він ніби вибухав. Сашу переповнювали почуття, було видно він не витримує емоційної напруги, і такого близького і залежного контакту від матері.

Гра «акула — жаба» символізує негативний материнський комплекс, це щось програшне, ніби психіка матері не випускає, вона теж, як акула, ковтає психіку дитини. Внутрішня мати описується як скажена і божевільна, опис може говорити як хлопчик переживає відносини із мамою, то вона як скажена включається в його життя (виховує), то вона у більш спокійному адекватному стані. Вона стає скаженою і божевільною, коли на Сашу скаржаться, включається її комплекс.

Відчувалося поглинання і злиття. Внутрішній конфлікт викликав багато напруги. Що маму можна як любити, так і ненавидіти. Амбівалентні і хворобливі почуття простежувалися на кожній сесії. Мама повністю блокувала агресію Саші, і від цього він відчував себе жертвою.

Згодом Саша почав приходити і брати відразу в руки іграшку унітаз і імітував, ніби туди змивають солдата, а потім все підряд, він сміявся і намагався мене розсмішити. Відчувалося, що він виступає в сімейній системі цим унітазом, в який все спускають, також я відчула, що я є цим унітазом, куди можна це все принести і злити, що кабінет став для нього безпечним місцем, де він може позлитися.

В аналітичному просторі ванна, унітаз — символізує аналітичний простір, де відбувається трансформація і очищення. Той матеріал і почуття, які Саша брав вдома, те, що у нього вкладають, він міг тепер з кимось переробити під час гри. З одного боку унітаз це бруд, з іншого дуже необхідна вивідна система.

Спочатку був унітаз і він повірив, що моя психіка може переварити і утилізувати непотрібне, і потім він спробує будувати зі мною стосунки через агресію. Йому було складно повірити, що хтось може витримати його агресію.

Виглядало це так:

Граючи, він почав кидати в мою сторону олівці, взяв жабу і ненавмисно вона полетіла в мою сторону. Коли я запитала: «Ти злишся?» Він відповів: «Ні… довга пауза… ну трошки… .просто хотів пожартувати». І сів у пригніченому настрої. Після цього я запропонувала побитися мечами, він засмутився, і ми з ним поговорили про те, що він може злитися в кабінеті і на мене, тільки не роблячи боляче. Я запропонувала позабивати цвяхи, і наступні 3 сесії він забивав цвяхи, коли піднімалася агресія. Напередодні якраз зателефонувала Сашина мама і сказала, що у нього конфлікти в класі, що її знову викликають в школу. Саша рідко приносив історії про конфлікти в класі, але він дуже чітко зображував це все в іграх. Іноді мені було складно зрозуміти, про що він говорить у своїх іграх, оскільки я не знала, що відбувається ззовні, але я вирішила довіряти процесу і програвати те, про що було неможливо для нього говорити… Таким чином, він захищав свої почуття — театральністю в іграх.

Він завжди вибирав не обговорювати конфлікти з батьки, конфлікти з однокласниками, а створювати теплі відносини, час проведений в кабінеті був часом ігор, теплоти, і він довіряв мені історії програючи їх з фігурками. Для нього прямий прояв почуттів, обговорюючи конфлікти в класі, був би на той момент, травматичним, так як поки в роботі встановлювався наш зв’язок і наша прихильність.

Згодом, в роботі з Сашею, я почала замислюватися, що цей об’єкт жаба, як негативний материнський комплекс, і я подумала про причини такого напруження, і ось на батьківській зустрічі мама розповіла історію свого батька.

Її мама померла, коли Саша був маленьким, їй дуже не вистачало маминої підтримки і любові, вона багато плакала, коли говорила про ці спогади. На ній залишився батько, батько пив, неабияк напивався і спав то в квартирі, то в під’їзді, говорив весь час дурниці. Він живе по-сусідству, і мама каже, що їй доводиться весь час готувати йому, дивитися за ним, доглядати, витягати з різних станів. «Ви ж розумієте, я не можу його кинути, я не можу, він мій батько, і достукатися до нього я не можу» — відчувалося багато образи і злості в цих словах. Безвихідь.

«У тверезому стані він любить їздити на дачу і наводити порядки (як він називає), насправді він може поламати паркан, який мій чоловік побудував, викинути нові речі, які купили в будиночок. Я втомилася його рятувати, але і бути байдужою я не можу… «- в перенесенні відчувалося знущання і нестерпність, і багато агресії, яка перетворюється у безсилля. На зустрічі ми не говорили про Сашу, тільки перед виходом у двері вона сказала, що Саша дуже на нього схожий.

Після цієї зустрічі я заглибилася у роздуми, сценарій дитинства мами перекладався на Сашу. Мама у своєму дитинстві бачила агресивного самодура батька і її мама вчила правильній поведінці, висловлювати агресію в їхній родині міг тільки батько (напиваючись). Вона несвідомо повторювала сценарій з Сашею, тільки Сашин батько був нормальним, але мама будувала у несвідомому інший трикутник — вона-мати, її батько (дідусь Сашка) — батько, Саша- дитина. І тоді вона сама не могла вирватися із сімейного трикутника. Багато пригніченої агресії, і бути агресивним значить бути як батько, ніби проявляти агресію значить бути як її батько. Немає прояву позитивної форми агресії. Її дитячий сценарій зв’язався з типом як її батько, тому будь-який прояв агресії вона могла бачити тільки як негативний, тому вона дитині забороняла бути агресивним, в її голові це було — бути як дідусь.

Ось так і формувався комплекс цапа відбувайла у Саші, коли у дитини немає вибору в сімейній системі. Він потрапляв під категорії, в якій вона бачить його в ролі жертви, так як у неї не перероблені страхи в цій області. Виходить у психіці мами є або її чоловік — ніякий, не здатний проявити себе, або батько — чоловік агресивний…

Також я подумала про думки і слова мами, що батько її ганьбить. Тоді так і змішується, що вона не може впоратися з поведінкою батька і проектує також і на Сашу, вона їх зліплює всередині. Комплекси матері не опрацьовані і можуть проектуватися на Сашу, так як він теж хлопчик. Саша в грі намагається завжди віддалитися від маминої проекції, його поглинають (жаба), з іншого боку він намагається бачити різну маму. Можна припустити, що мама потрапляє в якісь сильні почуття, а Сашкова поведінка як тригер включає її страх про антисоціальну поведінку її батька. Саша, як цап-відбувайло, бере на себе цю роль.

І тоді роль божевільної жаби це історія батька мами. У мами неусвідомлений страх, що Саша може бути як дідусь.

Я весь час думала звідки ця Сашина поведінка, і що там ховається у несвідомому. Тепер деякі відповіді почали приходити, і стало ясно звідки у мами стільки пригніченої агресії і стільки страху перед Сашиною поведінкою. Несвідоме мами було наповнене різними необробленими почуттями до батька. Чоловіча агресивність була пов’язана з поведінкою батька, і було мало іншої чоловічої поведінки. Саша вдома ставав жертвою, а в школі агресором (як батько мами).

І тоді можна припустити, що мама несвідомо чекала, що Саша візьме на себе проекції «негативної ідентичності» або Тіні. Еріксон визначає негативну ідентичність як ідентичність, що «викривлено засновану на всіх тих ідентифікаціях і ролях, які на критичних стадіях розвитку представлялися їм найбільш небажаними або небезпечними, і в той же час загрозливо близькими».

У таких випадках дитина обирається на роль цапа-відбувайла. Найчастіше батьки формують ситуації, в яких дитина буде проявляти всі ті реакції, за які батьки відчували колись провину або сором. Через закиди і покарання дитини батько позбавляється від нестерпних почуттів. Але всередині дитини все більше закріплюється образ «цапа-відбувайла», який може зробити його жертвою буллінгу. Жертва, яка формується всередині дитини, блокує енергію розвитку і зростання, тобто те, на що націлені всі внутрішні сили і цілі дитини.

Виходить Саша ідентифікувався зі своїм внутрішнім об’єктом жертви, таким який він бачить у матері.

У вересні Саша повернувся у терапію і рамка була вже встановлена ​​1 раз в тиждень. За літній період він дуже змужнів і подорослішав, проведений час у бабусі і дідуся пішов йому на користь. Він заспокоївся в психоемоційному фоні, і прийшовши у кабінет, не скаржився на уроки. Він розповів як рибалив все літо, проводив багато часу сам, багато катався на велосипеді, і іноді сумував за батьками і плакав. Я відчула, що Саша дуже подорослішав. На несвідомому рівні кожна дитина прагне прожити ініціацію. Ініціація завжди пов’язана з умінням переживати страждання, залишатися з цим стражданням один на один, бути у власній точці межі, витримувати, спираючись не на зовнішні сили, а внутрішні, знайти джерело сили всередині, щоб отримати досвід «я можу спиратися на себе». Це проявлялося у виконанні домашніх завдань, він сам почала робити їх, і припинив про них говорити.

На батьківській зустрічі мама виглядала засмученою, але при цьому зібраною. Вона розповіла, що вони збираються з чоловіком завести дитину, і це буде Еко, вони все літо над цим працювали, але поки все безрезультатно. Говорила про плани віддати Сашу на боротьбу, але в той же час не хоче, щоб у нього була агресія. Чоловік наполягав на тому, щоб Саша походив і навчився захищатися.

Розмірковуючи про зміни в терапії, я думала про те, що сім’я захотіла другу дитину, і несвідоме мами переключилося з Саші на тата, на пару. Також чоловік став з’являтися у розповідях мами, він став проявляти свої погляди і бажання. Мама Саші вибудувала дистанцію з ним, дала місце іншому, також Саша влітку потрапив в іншу сімейну систему, де схоже, тріада була сформована. Думаю, ще вплинуло на Сашу те, що він почав бачити батьків як пару, яка працює над спільною метою.

Робота наша була побудована на зміцненні Его і прояві легальної агресії на зустрічах. Саша почав приносити в кабінет конфлікти з класу, ми їх розбирали, міркували і проживали, він почав розповідати історії про дідуся, про їх конфлікти з мамою, про нерозуміння з татом. Він навчив мене грати в шахи, звичайно, він завжди вигравав, і дуже цьому радів. У Саші росла впевненість, і він дорослішав, я відчула як він мені довіряє, я відчувала значимість наших відносин. Одного разу він сказав: «Зараз після нашої зустрічі, піду вип’ю чашечку кави, я завжди так роблю, це як ритуал». Він почав відчувати в собі опору і себе самого. Емоційність його стала стриманою, конфліктів в класі ставало менше. І він перестав малювати, гратися іграшками, наш контакт перетворився на розмови.

Він говорив про маму, про їх розмови про другу дитину, про те, як батьки сваряться, про те як мама буває не права, і як йому її шкода.

Про підростаючу здатність сили Его може свідчити те, що Саша утримує амбівалентні почуття «Я люблю маму, я злюся на неї».

Юнг пише, що здатність утримувати амбівалентність — ознака здорової психіки.

У клієнта усередині з’явився досить міцний контейнер, і можна припустити, що всі ці роки терапії я демонструвала йому спосіб обробки його переживань шляхом повідомлення йому про свої почуття і думки з приводу того, що відбувається на сесіях.

Настав карантин, і ми зустрічалися у вайбері, в цей час у нього з’явився друг, вони ночували один у одного, проводили час. І в цьому моменті я відчула, що я більше не потрібна. Що мій «маленький-великий» клієнт виріс, що він може справлятися без мене.

Ми домовилися про 3 завершальні зустрічі перед літніми канікулами. Ми багато розмовляли, жартували і грали. Саша розповідав багато за свого нового друга, що вони весело проводять час, як він на карантині справлявся з домашніми завданнями, іноді з репетитором, іноді без. В кінці сесії він захотів на останок позабивати цвяхи, я запропонувала йому вибрати в кошику іграшку і дозволила зламати її, або забити цвяхами. В кошику він знайшов жабу, невелику «Те, що треба!» і він цвяхами прибив її до пенька і розбив її молоточком. В кінці він сказав «Це було круто!», В перенесенні я відчула полегшення.

Е. Нойманн пише, що героїчний шлях хлопчика пов’язаний з сепарацією. Це новий спосіб вибудувати дистанцію як з позитивною, так і з негативною матір’ю. Жаба була розірвана, сепарація була пережита, відчулося полегшення.

Жаба як негативний материнський комплекс, всередині його Его набула стільки сили, що вона може зруйнувати цей комплекс і символічно відіграти, як негативну частину.

Аналізуючи себе в роботі з Сашею, також хочу відзначити, що моя робота полягала в тому, щоб думати про цю сім’ю, і переробляти їх почуття.

Мюррей Стайн каже, що в терапії важливо не лікувати собою, а активувати архетип цілителя у самого клієнта, активізувати Пораненого цілителя. Цілюща сила працює всередині клієнта, і, можливо, найголовніше, що дала терапія, — це те, що запустила цілющу силу всередині психіки Саші. Можливо, тепер він готовий використовувати власні ресурси.

«Комплекс цапа відбувайла»

З точки зору юнгіанської психології, пошук цапа-відбувайла — це форма заперечення Тіні людини і Бога. Те, що вважається невідповідним ідеалу Его або досконалої чесноти Бога, піддається або придушенню і відчуженню, або — розщепленню і витісняється у несвідоме. Воно називається диявольською маною. Ми не перекладаємо свідомо свої гріхи і некеровані імпульси на голову цапа-відбувайла, щоб залишатися в злагоді з духовної розмірністю, — саме так поступали древні євреї. Ми навіть дуже часто не помічаємо, що ці гріхи є частиною нашого психологічного макіяжу. Зате ми ясно усвідомлюємо, що ці гріхи вчинили інші люди — цапи-відбувайли. У проекції ми ясно бачимо свою Тінь. І гонитель цапа-відбувайла відчуває полегшення, позбувшись тягаря, неприйнятного для його Его-ідеалу, тобто від Тіні. З іншого боку, люди, що ідентифікуються з цапом-відбувайлом, ідентифікуються з не визнаними якостями Тіні. Вони відчувають себе людьми другого сорту, знедоленими і винуватими. Вони відчувають свою відповідальність, що перевищує частку їх індивідуальної Тіні. Але і сам козел відпущення, як і його гонитель, відчуває на собі вплив сукупності сил добра і зла, який відноситься до самої реальності.

Люди, котрі ідентифікуються з архетипом цапа-відбувайла, відчувають, що роблять ганебні злочини і виявляють ганебну зловмисність, руйнують стосунки з оточуючими, — тобто викликають у батьківської фігури відчуття дискомфорту. Заперечення викликає не те, що зробила дитина, а його залежність від батьків. Дитина виявилась іншою, а значить, небезпечною і викликає ненависть.

Література:

  1. Сільвія Брінтона Перера: «Комплекс цапа-відбувайла»;
  2. Верена Каст: «Батьки-дочки, Матері-сини».



Дивіться також