центр аналітичної психології
Інни Кирилюк
Буває, руки справляються із загадкою, проти якої інтелект безсилий.
Карл Густав Юнг
095 071-87-82 зворотній дзвінок

Підліток не хоче спілкуватися

Марина Бреславець,

Якщо ще зовсім недавно дитина із задоволенням відправлялася з вами на прогулянку або у кінотеатр, розповідала про свої радощі і проблеми, то у віці 12–15 років все частіше можна почути: «Я не хочу розмовляти. Відчепись». Підліток закривається у своїй кімнаті і може досить бурхливо реагувати на будь-які спроби вторгнення.

Одне з найважливіших завдань підліткового періоду це сепарація, психологічне відділення від батьків, підготовка до майбутнього самостійного дорослого життя.

Найчастіше процес сепарації супроводжується підлітковим бунтом, відстоюванням себе і своїх кордонів. Як правило, він проявляється небажанням підкорятися, порушенням раніше діючих правил і заборон, знеціненням авторитету батьків, часом грубістю і демонстративною поведінкою.

У підлітка з’являються власні погляди та переконання, він усе більше сприймає себе, як окрему особистість, відстоює своє право на самостійність і незалежність.

Все більш значущим для підлітка стає те, як він виглядає в очах друзів і однокласників. На перший план виходить відчуття групової приналежності, самоствердження у світі однолітків, пошук друзів, яким можна довіритися.

Таким чином, багато в чому небажання спілкуватися з батьками у колишньому обсязі можна вважати абсолютно нормальним. Підліток, дорослішаючи все більше орієнтований на значиму соціальну групу. Бажання побути на самоті може бути продиктовано втомою, зміною емоційного стану. Інша справа, коли будь-які спроби поговорити, провести час разом зустрічають відсіч, і ситуація залишається незмінною тиждень за тижнем.

Небажання спілкуватися може бути формою протесту, реакцією на надмірно суворі правила і обмеження, які підліток розцінює, як заборону на власне життя.

Підлітковий період передбачає, що рамки і заборони, які діяли і були актуальні у дитячому періоді — розширюються. У відносинах хоч і вельми поступово, але з’являється все більше поваги і рівності. Якщо ж батьки сприймаються виключно як авторитарні постаті — видають вказівки і контролюючі їх виконання, підліток може замкнутися, внутрішньо відсторонитися.

Страх розповісти про свої переживання і проблеми, може бути викликаний невдалим досвідом поділитися у минулому, критикою, висміюванням. «Дурниця, нічого страшного!», «Сам винен!».

Підліток може боятися засмутити, розчарувати батьків. Часто діти не говорять про свої помилки, тривоги і страхи, пояснюючи це тим, що батьки очікують від них певної поведінки і результатів.

Найчастіше, спілкування з дитиною зводиться до кількох повсякденних фраз про уроки та успіхи в школі, нагадуванням про повсякденні обов’язки. «Як справи у школі?», «Ти зробив уроки?», «Прибери нарешті в кімнаті!», «Досить висіти у телефоні!».

Що робити якщо дитина не йде на контакт?

Немає сенсу влаштовувати допит, засипаючи дитину питаннями.

Почніть розповідати про себе. Поділіться тим, як пройшов ваш день, що було цікавого, що вас засмучувало і радувало. Розкажіть про своїх друзів, роботу, плани на майбутнє.

Згадайте історії з вашого підліткового періоду і юності, розкажіть про труднощі і проблеми, з якими вам довелося зіткнутися. Поговоріть з дитиною, як з другом, уникаючи критики, повчань і докорів.

Поділіться враженнями від прочитаної книги, фільму, вистави.

Якщо раніше у вашій родині існували традиції спільного перегляду фільмів, запропонуйте дитині вибрати фільм, який вона погодиться подивитися з вами разом.

Попросіть поради — соцмережі, комп’ютерні програми, сучасні модні тенденції тощо.

Іноді батьки не наважуються розповідати про свої переживання і помилки, боячись тим самим втратити свій авторитет в очах дитини. Насправді, дітям набагато важливіше знати, як ми — дорослі, справляємося з труднощами та виправляємо свої помилки.

Батьки — живі люди, яким деколи доводиться не просто, вони втомлюються і емоційно виснажуються. Та й підліток, у пориві злісті й роздратування, може говорити дуже болісні та ранимі фрази. Якщо, ви зірвалися з тих чи інших причин, сказали щось не справедливе і образливе, то фраза «Мені дуже шкода, що ми посварилися. Я розумію, що образила тебе, буде найбільш доречною.

Будь ласка, не порівнюйте дитину з собою. «Я в твої роки вчився (займався спортом, багато читав, допомагав батькам)». Ваша дитина може дуже сильно відрізнятися від вас темпераментом, особливостями характеру, здібностями у тій чи іншій сфері.

Підліток не потребує батьків так само сильно, як дитина, але для нього як і раніше важливі підтримка і прийняття.

Вибудовування довірчих відносин — це процес. Не чекайте, що дитина відразу ж почне ділитися потаємними переживаннями. Іноді бажання просто побути поруч з вами на кухні і дозвіл обійняти себе — хороший результат.


Дивіться також