Символ «Будинок» у сновидіннях в розвитку індивідуації

Ми продовжуємо публікацію випускних робіт наших колег, які успішно завершили навчання за навчальною програмою «Основи аналітичного консультування та юнгіанської терапії» у 2021 році. Наступна робота, з якою ми пропонуємо вам познайомитися є робота Наталії Халецької «Символ «Будинок» у сновидіннях в розвитку індивідуації».

Не важливо, чи розумієте ви мій сон, - важливо щоби сон був зрозумілим мною. Наше відношення до наших снів буде визначати їх відношення до нас. Це живе спілкування. Коли ми слухаєм сни, ми міняємося, і коли сни почуті, вони також міняються.

Марія – Луїза Фон Франц

Сновидіння – це історія допроживання нашого свідомого життя уві сні чи це мова спілкування нашого несвідомого з нами? Це місце, де ми можемо побачити інший розвиток подій чи це нагадування про щось або про когось важливого? Це попередження чи передбачення? Що таке сновидіння? Як ми можемо розуміти свої сновидіння та допомагати собі в психічному розвитку за допомогою своїх снів, спробую розібратися в своїй роботі.

В результаті багатьох зусиль, зробленими людьми на ниві психологічних досліджень в ході історії, внаслідок привели до накопиченню доволі значного об’єму інформації. Але, як би дивно це не виглядало, найбільш інформативне джерело психологічних знань – несвідоме ( і особливо його аспекти, пов’язані зі сновидчим життям) більшою частиною ігнорувались. Зігмунд Фрейд називав сновидіння «королівською дорогою до несвідомого» та використовував методику аналізу сновидінь щоби допомогти пацієнтам усвідомити скриті сексуальні імпульси, придушення яких, згідно його теорії, визначає характер невротичного розладу. Сновидіння, з точки зору Фрейда, в «зашифрованій» формі представляють зображення , що знаходяться під порогом свідомого інстиктивних бажань, інтеграція яких, за рахунок їх усвідомлення, призводить до одужання. Юнг, з іншої сторони, не приймав теорію Фрейда, але, що стосується місця і функції сновидінь в житті індивіда – притримувався схожих думок. В свою чергу він вважав, що кожний сон несе дещо невідоме – це зміст який піднімається з несвідомого. Якби б концепція Фрейда про несвідоме була вірною, стверджував Юнг, зняття придушення приводило б до паралічу несвідомої продуктивності, та бачення снів зупинилось би. Однак, він спостерігав, що не залежно від того скільки придушення звільнюється, сни та фантазії залишаються. Опираючись на цьому спостереженні, він зробив висновок, що прихований процес постійно породжує сновидіння та фантазії, і лише мала їх частина доходить когнитивного стану, і тому несвідоме вміщує не тільки придушений матеріал.

Юнг поетично писав:

Сон – це маленька таємна шпаринка в найглибші та сокровенні кутки душі, яка розкривається в ту космічну ніч, якою була психіка задовго до появи будь – якої Его – свідомості і яка залишиться психіка не залежно від того, наскільки поширюється наше Его – свідомість… Раціоналізму нашої епохи залишається розуміти сон як наслідок прожитого дня, як крохи, падаючи в темний світ з багато накритого столу нашої свідомості. Це темні глибини тоді лише пустий мішок, який містить не більше того, що падає в нього зверху… Більш правильно буде сказати, що наша свідомість такий мішок, в якому немає нічого, крім того, що випадково туди впаде.

Таким чином, не заперечуючи, що деякий зміст переходить зі свідомості в несвідоме, Юнг вважав, що весь психічний зміст, включая сни, відбуваються з вічно породжуючого колективного несвідомого. Ця гіпотеза, схоже, заснована на припущення, що будь – яка поведінка та спосіб сприйняття досвіду повинні бути потенційні в людині ще до того , як стануть актуальними, і ці потенційності – зміст колективного несвідомого.

Таким чином, сон, якщо Юнг правий, не виконання бажань, як вважав Фрейд.

Але це і не відображення тільки лише досвіду сновидця. Скоріше за все, це також продукт колективного несвідомого.

Сон – звичайне явище, яке складає частину життя кожної людини. У феноменологічному сенсі – це життєвий досвід людини, накопичений в глибинах його свідомості, який ретроспективно розкривається в процесі сну. При цьому іноді те, що відбувається в сновидінні, може викликати враження правдоподібності, яке виникає у нас в повсякденному житті. Так, людині здається, що він бачить «реальний» світ, який лише згодом стає для нього світом сну. Іншими словами можна сказати, що сновидіння це «знімок» нашого внутрішнього світу.

Інтерпретація сновидінь впливають як на систему існуючих комплексів, так і на емоційний стан людини в повсякденному житті. Робота зі сновидіннями є самим прямим та природнім підходом, що дозволяє досягти зміни комплексів.

Використання сновидінь полягає в тому, щоби допомогти сновидцю чітко побачити різні форми його індивідуальної психічної структури, які зазвичай є несвідомими і просто відіграються в повсякденному житті, викликаючи невротичні розлади. Самі сни намагаються вивести людину зі стану неврозу та підвести до процесу індивідуації. Сни сняться не тільки для того, щоби їх проаналізувати та зрозуміти; інтерпретація сновидінь допомагає нам з’ясувати, де в даний момент несвідоме намагається змінити образ Его, направляючи його в сторону оздоровлення та індивідуації.

Клінічна робота зі сновидіннями полягає в тому, як писав Джеймс Холл, що би допомогти Его зробити те, що знаходиться за межами його можливостей. Хоча в образах сновидінь іноді можна спостерігати необхідні глибинні зміни, вони не можуть відбуватися безпосередньо по бажанню пацієнта або аналітика. Можна дати тільки одну відповідь на наполегливі питання пацієнта про те, « що йому треба робити»: робити те, що можна, дотримуючись як можна ближче до тій форми конфлікту, в якій він проявляється, впливати на ситуацію, наскільки це можливо, а потім чекати, спостерігати та вірити. Підтримання цього процесу – важлива складова трансформації психіки.

В юнгіанському підході до тлумачення сновидінь виділяються три головних моменту:

• Чітке розуміння деталей сновидінь як таких;
• Зведення воєдино асоціацій та ампліфікацій в певний порядок на один або більше з трьох рівнів – особистий, культурний та архетиповий;
• Розміщення ампліфікованого сну в контекст життєвої ситуації сновидця та в процес його індивідуації.

Також Юнг запропонував 4 рівня інтерпретацій сновидінь, які допомагають більше відкрити розуміння та усвідомлення сну.

1. Суб’єктивний або інтропсихічний рівень – тут сновидець – це суб’єкт, а фігури уві сні розглядаються як аспекти особистості пацієнта, та інтерпретації направлені на відношення пацієнта з самим собою. Наприклад, відношення між Его та Суперего, внутрішньою дитиною та материнським комплексом, чоловічим та жіночим.

2. Об’єктивний або міжособистісний рівень – тут інтерпретації відносяться до реальних відносин пацієнта в минулому або до теперішніх відносин між пацієнтом та іншими людьми в його сьогоднішньому житті.

3. Міфологічний рівень – тут інтерпретації стосуються універсальних якостей або проводять паралелі між символізмом сновидінь та міфами/ казками.

4. Рівень переносу – тут інтерпретації направлені на аспекти взаємовідносин пацієнта та терапевта, які можуть розігруватися в сновидіннях та стосуються того, що зараз відбувається між пацієнтом та аналітиком у кабінеті.

Мій шлях

Ще навчаючись в проекті Юнгіанська піскова терапія, мені потрібно було обрати символ, про який я повинна була написати свою першу роботу. Я обрала – Будинок. І з цього почався мій шлях до свого Будинка, свого психічного Центру, своєї ініціації.

Що ж для мене означав мій символ, кожного разу питала я себе. І на початку була проста відповідь – захист, укриття, сім’я.

Згадуючи своє дитинство, так і було. Мої перші 10 років я прожила на Подолі, в будинку, який ще під час Світової війни був стайнею для коней. Потім, після війни, будівлю переробили в будинок, як гуртожиток. Де в кожній кімнаті жила ціла сім’я. Не знаю як вийшло, але у нашій сім’ї стало 2 кімнати – для батьків та для мене з сестрою. Я не пам’ятаю дуже яскравих подій всередині будинка. Але я дуже пам’ятаю, як мені було весело та цікаво за стінами дому. Як довго я могла досліджувати весь світ навколо будинку. Тим паче, що будинок знаходився під горою Щекавиця. І нам, дітям, була винесена заборона, табу, підніматися на гору високо. Що, звісно, надавало ще більше азарту та бажання порушити цю заборону.

Я цілий день могла чимось займатися одна чи з друзями, а додому приходила тільки для підживлення їжею та відновлення своїх сил для наступного дня.

Важливість цього будинка, я зрозуміла тільки тоді, коли нашій сім’ї дали нову квартиру зі всіма зручностями в новому районі, Троєщина. Цей район тільки забудовувався і тому були тільки нові дома, закутані пісками, та дороги, для зв’язку та проїзду. Я переїхала в місце, де не було історії, де не було життя, де не було моїх друзів, де все проглядалось та неможливо було сховатися від сторонніх очей. А саме найголовніше, не було Гори, з якою було пов’язано багато особистого та підтримуючого архетипічного. Де батькам стало страшно за мене, і тому я стала закритою в стінах, як символічною баштою, які мене стримували та позбавляли активного життя. Моє психічне настільки було вражено цією пустелею з високими коробками однакових будинків, що це стало травмуючим моментом для мене. Мене позбавили мого «місця», мого «Будинку», не питаючи як мені такий переїзд та не готуючи до нових змін в нашій сім’ї.

І мені стали снитися сни з моїм старим будинком. Дуже часто. Тоді для мене це було дуже підтримуюче. Я не могла передати батькам весь біль розлуки з тим місцем. Як ніби – то я там залишила дуже важливу частину себе. А що я не розуміла.

Але я точно знала, що допоки мені сниться мій старий будинок – не загублений зв'язок з тим місцем, де було у мене все вперше: посмішка рідних, перші слова, перші кроки, перші успіхи та втрати. І так важливо було самій не забути цей зв'язок та свої спогади. Нібито, те що я проживала у своїх снах мене виношувало та захищало. Давало силу не зламатися у важкі часи свого життя. Як нібито, той Будинок був для мене поки зовнішнім фактором, як маяк, який вів мене вздовж берега. Тому що ще свого внутрішнього будинка я не змогла збудувати, відчути та усвідомити.

Несвідоме часто до мене приходило з яскравими, насиченими снами. Я із задоволенням їх розповідала рідним, спочатку. Потім, я стала усвідомлювати, що це дуже особисте для мене. Так все реально відбувалося. А найголовніше, - я стала відчувати у снах яскравіше, ніж в житті. Мої сни передавали мені мої переживання, які я не встигала усвідомити в реальному житті. Сновидіння ставали для мене дуже важливою частиною, і навіть маленьким ресурсом.

В роботі з аналітиком я виділила, що мені сняться сни з однаковими символами. Сюжет змінювався, а символ залишався – Будинок. Але змінювалася і я уві снах. Кожного разу, в процесі обговорення снів, я нібито починала бачити себе іншою, мінливою, дорослішою, стабільнішою, зміцненою. Здавалося, як нібито, що не я контролюю свій розвиток, а моє несвідоме мене рухає для розвитку. Заходячи до кабінету аналітика, у мене було два стани: до та після обговорення моїх снів. І з кожним новим сновидінням я все більше спиралась на свою внутрішню опору – Его – Самість.

В своїй роботі «Юнгіанська інтерпретація сновидінь» Джеймс А. Холл писав:

« Розуміння сновидінь дозволяє відкрити для Его відновлювальні патерни, в яких часто можна виявити повторювальні помилки, які зовні проявляються по – різному. Коли ці конфлікти прояснюються, з’являється можливість діяти більше цілеспрямовано і в потрібному напряму… Впізнаючи матеріал, який пробує викласти сновидіння, Его може оцінити особисту позицію та при бажанні прийняти участь в більш глибоких процесах.»

Кожного разу я нібито чула дозвіл для себе, що можу і хочу мінятися, усвідомлюючи свої старі віджили патерни, оброблювати їх та думати « А як я хочу на справді». І це давало стільки вибору та можливостей, польоту та свободи. Це давало мені сили для знаходження свого Шляху, можливості для своєї індивідуації.

Я хочу в цій роботі показати як міняється символ «Будинок» в сновидіннях, допомагаючи мінятися і самому сновидцю. Цей символ став для мене зіркою, що веде, як у снах, так і в житті. Бо, якщо розглядати символічне значення Будинка – це дуже широке та багаторівневе поняття. Розглядати цей символ можна як на архетиповому рівні, колективному так і на особистісному.

Будинок для людини більше, ніж житло, це справа його рук та фантазії. Це образне уявлення та культурний вираз мікро та макрокосмосу людини, його затишне місце. Будинок, також, ототожнюється з родом, місцем народження, сімейними правилами, батьками та рідними, родовим статусом людини. Будинок також є духовним храмом, символом духовного об’єднання сім’ї, зв’язку поколінь біля вівтаря домашнього культу, який є у вигляді каміну, печі, домашнього вогнища. Будучи житлом для громади, у своїй багатоплановій організації, будинок показує соціальний устрій людини, іноді символічне уявлення про його тілесну структуру та про саму людину в цілому.

За К. Юнгом, - символ Будинку – це центр Его людини, його символічне уявлення в особистому та колективному несвідомому.

В культурних традиціях будинок може представляти і жіночий, і чоловічий початок, що відображає уявлення людини про дуальну структуру Світобудови, андрогінності самої людини, як писав К. Юнг. В цілому, символ Будинок пов'язаний з жіночим початком, материнським лоном. У духовному плані будинок може бути також чоловічим символом та розглядатися як сховище родової мудрості людства, традицій, сім’ї, роду. Загальна символіка Будинку доповнюється значенням різних архітектурних елементів: так, наприклад, двері та поріг є символами переходу з внутрішнього, освоєного людиною простору, у світ зовнішній, невпорядкований, інший. Вигляд Будинку відображає внутрішній світ суб’єкта.

Будівництво будинка у всі часи відбувалося за певними математичними розрахунками з урахуванням ландшафту, та розверталось навколо центральній природній реліквії: гори, Чумацького шляху, городища, об’єкта поклоніння племені, важливого природнього місця( долина ріки, гірська вершина тощо), навколо яких обертається світ.

Плем’я та людина ретельно обирали ділянку для будівництва свого дому, фактично свого мікрокосмосу, свого затишного місця. Від самого початку, просте житло та палаци будувалися навколо осі світу, яка забезпечує зв'язок між трьома рівнями існування: підземний - потойбічний, наземний та наземний – небесний; минуле - теперішнє – майбутнє.

Символ Будинку пов'язаний з ідеєю священного простору, розвиваючого навколо вогнища – осі світу. І тому можна почути такі фрази, зрозумілі та теплі для нас: « Вдома тобі завжди раді», «Мій дім – моя фортеця», « Вдома і стіни лікують», « Біля сімейного вогнища» та інші. За порогом свого будинку людина несе в собі його частинку, простягає культуру свого дому в соціальний простір.

Якщо розглядати Будинок в жіночому аспекті, то він стає образом Всесвіту, зв’язком між небом та землею, життям та смертю. Початком, який дає та приймає. Світ був житлом, тепер житло стає світом: « ступай з миром», «знайти мир та спокій». Будинок розглядався як Чаша, як місце народження, плодів життя та достатку - «дім повна чаша», «дім повний дитячого сміху», «світ дому твого» - що вказує на рівновагу, втілення Великого жіночого.

Як писав Джеймс А. Холл: «Сновидіння, про які говорить на першій сесії пацієнт, який збирається проходити аналіз, можуть мати в собі як діагностичну, так і прогностичну інформацію… Сни, які бачить пацієнт на самому початку аналізу, іноді вказують на довготривале рішення актуальної на даному моменті проблеми».

Як я писала раніше, мені часто снився свій старий будинок. І на самому початку роботи з аналітиком, мені приснився сон №1 про будинок. Потім були сни , пов’язані з моїм сьогоднішнім будинком. І ось нещодавно приснилися сни №2 та №3. І я стала розмірковувати, що це серія снів, про те як за допомогою несвідомого змінюється моє внутрішнє та зовнішнє життя. Як пише лікар Мері Енн Маттун: «…серія сновидінь можуть допомогти визначити важливі моменти. Деякі сни в серіях подібні варіаціям на загальну тему або епізодам серіалу. .. Якщо послідовні сни пов’язані, тому що кожен сон «просто окремий спалах… психічної безперервності, яка стала видима на мить. Юнг винайшов, що, коли процес психологічного розвитку, відомий як індивідуація, втілюється в цій психічній безперервності, серії снів часто розкривають діючий процес. Навіть коли процес індивідуації ховається компесаторним ефектом ізольованого сну, часто його можна відслідкувати по серії сновидінь з плином часу.»

Як писав Юнг, вивчення сенсу серії снів з загальним мотивом порівнював із задачею філолога, який зіткнувся з томом з невідомою мовою: розшифрувати значення повторювальних слів, потім слів у поєднанні, і так до тих пір, поки не буде прочитаний весь том. Серії снів, таким чином, це текст, складений з рядків «слів» (образів), які утворюють «речення» та «абзаці» (епізоди або сни), складаючи «глави». Кожний повторювальний образ сну стає свого роду «словом» « особистою мовою» сновидця, і його значення стає зрозумілим. Якщо він використовується часто.

Сни

Сон №1

Літо. Я йду по тротуару вулиці до свого старого будинку. Я бачу сусідні дома, дерева. Підходжу ближче до свого будинку. І бачу, що немає передньої стіни дома. Зразу бачу кімнати з меблями в них. Я зупиняюсь в здивуванні і не можу зрушити з місця. І бачу , як до мого будинку підходить та розглядає його знайомий мені чоловік. Він одягнений тільки в труси.

Цей сон приснився мені на початку моєї роботи з терапевтом. Це був мов би зріз мого психічного стану. Уві сні я вертаюсь до свого старого будинку - до місця, де я народилась, до місця де мені було дуже добре. До материнського. На той період, хоч я і жила далеко від батьків, але сепарації з мамою повністю не пройшла. Я сумувала по теплу та безтурботності. Уві сні я бачу себе дорослою, але почуття та переживання залишилися дитячими. Як нібито, я все ще орієнтуюся на зовнішнє оточення, мені воно важливе. Так і виходило в моєму соціальному житті. Я була залежна від думки оточуючих. Навіть коли мені хотілося робити те що я відчуваю, мені приходилося придушувати свої бажання, тому що я б зразу виділялась серед свого оточення. А я була не готова витримувати таку силу та такий об’єм уваги. Хоча і дуже прагнула до цього.

Уві сні немає передньої стіни будинка – як нібито немає захисту від зовнішніх небезпек, немає структури та опори. Як немає і сформованої Персони. Є начинка: вміння, знання, навички. Але хто я насправді, мені важко було сказати. Так само можна думати і про несформований образ своєї чоловічої частини: неприкритою, незміцнілою, незахищеною. Так відчувався мій Анімус – він був майже голим, беззахисним, слабким. Так виходило і в моєму житті та в житті моїх батьків. Я взяла те що передали мені мої рідні, те як вони відчували та переживали.

Моя мама залишилася без своєї мами в 2 роки. Вона була самою молодшою із 3 сестер. Її мама, моя бабуся, дуже сильно захворіла, в той період, коли вони будували свій будинок з чоловіком. Сильні суперечки зі свекрухою дали привід переїхати в ще недобудований будинок взимку всій сім’ї. І це рішення привело до такого результату – бабусі скоро не стало із – за хвороби. Мій дідусь не довго горював та привів нову дружину, щоб вона вела господарство та, природньо, допомогла з 3 дочками. На подив, дівчата добре прийняли чужу жінку. І нібито все повинно було налагодитися. Але щось пішло не так. І дідусь вирішує переїхати до іншої жінки, в її будинок, залишаючи дівчат одних. Старшій дочці було вже 18 років, але моїй мамі всього на всього виповнилося 5 років. І так як вона була ще досить маленькою, то до себе її взяла рідна тітка. Але коли мамі виповнилося 10 років, тітка вирішує її помістити в інтернат. Тому що важко було її прогодувати. Там мама жила до 18 років, потім навчалася на ткачиху в училищі. А по закінченню по розподілу потрапила у Вишній Волочок . По закінченню розподілу, мама повертається в Київ і зразу знайомиться з татом. Коли вони одружилися, фабрика (на якій працював тато) виділила кімнату в бараці. Де вони і прожили 15 років.

У тата була повна багатодітна сім’я. І свій будинок. Який будував ще мій прадідусь. Цей будинок ще й досі стоїть, і в ньому можна жити. На долю мого прадідуся припав час колективізації, де відбирали зайве у «куркулів». Так відібрали землю та коней у прадідуся в один день. Інакше було б заслання у Сибір. Нестабільність та відбирання продовжувалося і в наші часи. Поруч з батьківською хатою став жити голова колгоспу, і він вирішив, що у нього неправильно виміряна земля на його городі. Та в процесі «правильного» переміряння був відібраний колодязь, який ще викопував мій прадідусь.

Так, в моїй сімейній історії відслідковується беззахисність, оголеність та слабкий Анімус. Батьки не люблять згадувати той період свого життя, в будинку на Подолі.

Також можна говорити, що моє несвідоме врахувало дуже сильну травму моєї мами – втрата близької та рідної людини, своєї мами. Її відчуття беззахисності та вразливості перейшло до мене. Я завжди дивувалась, чому маючи дах над головою, постійну роботу, мала можливість будувати плани на майбутнє – я відчувала себе голою та вразливою. Я навіть розповідала близьким – поки не проживу стільки ж років на новому місці, як на Подолі, не буду вважати Троєщину своїм домом. Переїзд моєї сім’ї на нове місце – відкрив мені пласт дуже зарядженого родового колективного несвідомого. І через сни я проживала з’єднання символічного з психічною травмою моєї сім’ї та роду.

Але також це була і моя особиста історія. Після 18 років роботи в держустанові я в один день пішла звідти. Рішення було спонтанним, непередбачуваним, зухвалим. Тільки через день усвідомлюючи своє рішення я стала себе відчувати без опори, зламаною, беззахисною. А найстрашніше, мені здавалося, що я пішла в нікуди. Але саме це і стало початком шляху до свого внутрішнього Будинку, до своєї Самості, до своєї індивідуації.

Якщо розглядати пору року – літо, це говорить на якому етапі я знаходилася. Літо пов’язане у нас з родючістю, та з життям на повну міць. Саме влітку деякі життєві катаклізми зустрічаються нами легше, маємо більше внутрішніх ресурсів на зустріч з ними. І цей період був дійсно розквітом моєї життєвої діяльності. Де все розвивається та активно використовується. Як тільки я пішла з держустанови, то відчула і побачила стільки можливостей для свого розвитку. Я міркувала так: а що новому я можу навчитися та потім це використовувати в своїй роботі. Та стала розширювати свою практику новими знаннями. Нібито я шукала можливості та шляхи, як зміцнити свій Анімус. Навчаючись, спілкуючись з іншими я мала варіанти бачити якою я хочу бути, як хочу мінятися, чим можу зміцнюватися внутрішньо. Де знайти сили, щоби дорослішати самостійно.

В цьому сні в будинку живуть. Правда, я вже живу не там. Але важливо мені повертатися в це священне місце. Можна фантазувати про те, що я ще не знайшла, не встановила свій зв'язок з чимось глибоким та особливим. Тому так важливо, приходити до свого Будинку уві сні та знаходити там свій ресурс.

Сон №2

Я йду по тротуару вулиці до свого старого будинку. Падає перший сніг. Я бачу, як він накриває траву, землю, тротуар. Я підходжу до будинку, розумію що там вже ніхто давно не живе. Але у вікнах моєї квартири бачу світло. Дивуюсь цьому. Стараюсь пройти повз вікон тихо, непомітно. Але також і хочеться побачити хто там. Я бачу голову свого нинішнього будинка та 2 помічників: жінку та чоловіка. І вони знімають люстру зі стелі. Мене охоплює обурення, як вони можуть таке чинити – це пам'ять. Чому?

Я починаю підніматися на гору за будинком і тут же вони вибігають та хочуть мене зупинити. Помічниця тримає мене за руку, щоби я далі не йшла. А голова говорить про те, що мені не потрібно підніматися на гору. Я різко висмикую свою руку та дуже голосно і з обуренням кажу: «Залиште мене в спокої! Дайте мені попрощатися з моїм будинком». Мене не затримують більше.

Цей сон приснився мені через 3 роки моєї терапії. Багато символів сну вказують на внутрішні зміни та трансформацію в розвитку Его – Самості.

Зразу звертається увага на зміну пори року – це початок зими. Падає перший сніг. Зима приходить після осені. Після збирання щедрого врожаю та всю зиму користуємося цими дарами. Можна думати про те, що в моєму сні це вже показник пройденого шляху – осені. Де можна вже трохи зупинитися та проаналізувати свої досягнення, це час накопичення енергії та її акуратне використання. Це можливість подумати про нові цілі та як їх виконати. Вже в цьому моменті є зміни та багато енергії на майбутнє.

Я підходжу до будинку і знаю, що там ніхто не живе вже. В цьому сні, будинок зі всіма стінами. Можна міркувати, що зовнішній будинок виконав свою функцію. Як нібито, в цей момент зовнішній будинок стає внутрішнім Будинком. І це момент прощання, як ритуал відпускання. Він повинен пройти в тихому місці, священному місці для мене. Гора. Уві сні я не заходжу в будинок, я піднімаюсь на гору – на свою Гору, свій мікрокосмос, щоб попрощатися, щоб, нарешті, старе пішло, вмерло, залишилося в минулому. Як дуже цінне, дитяче, підтримуюче стало для мене досвідом, моєю основою. І я готова рухатися далі.

Також можна думати про те, що одна Персона вже віджила себе. І я прийшла її залишити тут – віддати їй почесті. Адже в мені вже є інші ролі. Як нібито, є бажання звільнитися від старого, ригідного, що став важким для мене. Та знайти свою свободу.

Я довго міркувала, чому уві сні зі всього старого дому горить світло тільки в моїй старій квартирі. Світло для освітлення, щоб було видно. Так в моїй свідомості, видимі та незабутні моменти мого життя, моїх вчинків, моїх рішень. Неможливо їх забути, стерти. Це те що допомагає мені підніматися на гору.

Люстру знімає голова сьогоднішнього будинку. Ми багато розмірковували з терапевтом про цю фігуру. Я бачу як не просто голові доводиться працювати. Але при всіх складнощах, вона піклується про мій сьогоднішній дім. Як нібито, моє несвідоме говорить, що я вже сама так піклуюсь про свій внутрішній будинок. Бачу де потрібна увага та підтримка, а де терпіння та витримка. Голові допомагає жінка та чоловік – як Аніма та Анімус. Всі троє разом роблять важливу роботу – працюють зі світлом. Щоб було ясно, зрозуміло, доступно, комфортно. Працюють як хороша команда. Можна міркувати, що за цей час я вже відчуваю та опираюся як на свою Аніму, так і на свій Анімус. Вони знімають люстру, яку я нещодавно купила та повісила у себе вдома на кухні. Те що я можу самостійно вже освітлювати, утримуватися та витримувати багато фактів та моментів сьогоднішнього життя, ще один показник в розвитку свого Шляху, своєї індивідуації. Вони знімають люстру в старому будинку, де вона вже нікому не потрібна. Знімають, можливо, щоб перевісити в дім, де живуть. Там, де це світло потрібне.

В кінці сну, я хочу пройти непоміченою на гору, але мене помічають. І тут, уві сні я відстоюю своє бажання, своє право на голос, який сидів в мені стільки років, боячись заявити про себе. Я з викликом та агресією відповідаю, щоб мене залишили в спокої та дали мені попрощатися. І мене почули!!!! На ранок, коли проснулася, я відчула легкість та радість. Як нібито, нарешті, я знайшла в собі місце для всього.

Сон №3

Я їду в автобусі зі всіма гостями в село, щоб провести ритуал одруження молодят. Під’їзжаємо до української хатинки з солом’яним дахом. З автобуса виходжу тільки я. Ходжу по хаті, розглядаю як всередині. Бачу меблі які були раніше, зроблені з дерева. Бачу глиняний посуд. Бачу, що підлога земляна. І розумію, що дуже добре, що ритуал буде проходити саме тут. Тут як все потрібно, все правильне. В кімнату, де буде проходити ритуал не заходжу – розумію, що там священне місце. Туди можуть зайти тільки молодята. Нареченою бачу себе, тільки молодою.

Сон починається з того, що їду в автобусі. Вже не йду. Вже можу довіряти. Можна міркувати, що я знаходжуся в колективному несвідомому. Веде автобус хтось інший. Правда це і не громадський транспорт. Це «Ікарус» - комфортний та великий автобус. Всі зібралися на весілля . В автобусі відчувається веселий настрій. Я знаю, що там є і мої родичи. Є відчуття, що багато людей саме похилого віку. Як нібито, мені потрібні сили мого роду, для наступних кроків.

Будинок зустрічається і в цьому сні. Але вже зовсім інший. Будинок 19 століття, де стіни вибілені, дах зроблений з соломи, посуд зроблений з глини, а меблі – з дерева. Є відчуття, що в цьому місці я взаємодію зі своїми предками. Як нібито, я вже можу відчути свої корні. Мені дуже спокійно в цьому місці. Я ходжу одна по будинку. Як найголовніша, відповідальна, керуюча всім процесом. Якщо проводити аналогію з реальним життям – саме в цей період, я почала робити ремонт в квартирі. На який я довго не могла зважитися. А тут я стала із задоволенням втілювати свої мрії, як мені хочеться, як мені буде правильно.

Я скрізь можу зайти, крім однієї кімнати, де повинен відбутися сам ритуал одруження. В цьому місці, можна думати про те, що за дверима дуже важливий простір. Де поки мені немає доступу, або поки не можна, тому що потрібно пройти ще Шлях. Або там формується нова Персона, і я до неї наближаюсь поступово. І я сама з повагою ставлюся до того, що там повинно відбутися. Бажання зайти туди немає, як нібито в душі вже є простір для дуже важливого, священного, інтимного. І тому хочеться в цьому місці дотримуватися всіх правил, щоб було «правильно». Як нібито сама душа вже знає як рухатися, в якому темпі, з ким і в якому напрямі. Як нібито за дверями знаходиться моє Его, яке бачити неможливо, але відчувати, розуміти, усвідомлювати можна.

В цю кімнату заходять молодята. І на цьому сон закінчується. Але можна міркувати про те, що в житті це тільки початок. Зайти в потаємну кімнату одним, а вийти в іншому статусі, іншому стані. Як нібито, ця кімната, щоб одне померло, а інше народилося. Враховуючи, що сон дуже «свіжий», то те що там народжувалося зараз поступово втілюється в моєму внутрішньому житті, в моєму Будинку, в моїй індивідуації.

В своїй терапії я бачу важливість розбору сновидінь. Як писала Мері Енн Маттун « Він вважається найбільш прямим та дієвим способом знаходження несвідомого змісту, який сновидець повинен засвоїти, способом налагодження відносин між свідомістю та несвідомим, важливим для цілісності, а також способом впливу на засвоєння несвідомого змісту». Юнг виявив, що терапія вимагає « зміни в несвідомому та через несвідоме, … у світі наших теперішніх знань це можна досягти тільки … асиміляцій несвідомого змісту».

Юнг писав, сни часто слугують керівництвом для сновидця на його шляху індивідуації, тобто формування єднання з собою, реалізації свого потенціалу, розвиток почуттів власного «Я».

Дивіться також