центр аналітичної психології
Інни Кирилюк
Найважчий тягар, що лягає на плечі дитини — це непрожите життя його батьків.
Карл Густав Юнг
095 071-87-82 зворотній дзвінок

Сни як передвісники та провідники психічних процесів

Інна Кирилюк,

Ми продовжуємо публікацію випускних робіт наших колег, що успішно завершили навчання в навчальній програмі «Основи аналітичного консультування та юнгіанської терапії» в 2018 році. Сьогодні познайомимось з роботою Віталіны Тумольської на тему:

Сни як передвісники та провідники психічних процесів

фото автор Віталіна Тумольська

Свідоме, «денне» життя душі доповнюється несвідомим, «нічним», життям, де на перший план виходить символічна сторона. Можна уявити свідомий та несвідомийй аспекти психічного життя, як сполучені посудини різної конфігурації, поміж якими існує можливість для обміну вмістом. З одного боку, деякий вміст свідомості може переходити в галузь особистісного несвідомого, з іншого боку несвідоме здатне донести вміст до рівня свідомості за допомогою визначенних способів. Юнг акцентував важливість такого роду зв’язку та скоординованої роботи свідомості та несвідомого для психічного здоров’я людини.

Говорячи мовою символів, несвідоме володіє різноманітними способами комунікації: сновидіння, уява, озаріння, психічні недовільності (наприклад, забування, обмовки), etc. Кожен з цих способів має свою специфіку та свої функції, але усі вони служать загальній меті: кращій взаємодії поміж свідомим та несвідомим аспектами. Що, в свою чергу, сприяє процесу індивідуації, в ході якого ми стаємо більш цілісними. У своїй роботі я б хотіла поговорити про такий канал комунікації як сни. Юнг пропонував розглядати сни як особливу мову несвідомого, не як зашифровані послання, що навмисно щось приховують, а як природню мову несвідомого, яка, безумовно, може бути нам незрозумілою, якщо ми не знаємо мови: «В роботі зі снами необхідно виходити з двох основоположних положень. Поперше, вартовідноситись до них як до фактів, заздалегідь не припускаючи нічого окрім того, що деякий сенс вони всеж таки містять, подруге, розуміти, що сон є специфічною мовою підсвідомості».

Говорячи про функції сновидінь, він відзначав їхню компенсаторну функцію:

«Загальна функція сновидінь полягає у відновленні нашої душевної рівноваги. Нам сниться саме те, що потрібно для тонкого регулювання психічного балансу. Я називаю це допоміжною або компенсаторною функцією сновидінь в нашому психічному самоналаштуванні. Тепер зрозуміло, чому людям, що мислять нереально, мають завишену зарозумілість або планують грандіозні прожекти без опори на реальні можливості, сняться польоти або падіння. Такі сни компенсують неповноцінність іхньої особистості, попереджуючи в той же час про небезпеку слідування такій практиці. Якщо попередження сну не прийнять до уваги, може відбутись реальний нещасний випадок: падіння зі сходів, наприклад, або аварія на дорозі».[1]

А також їхню застережну функцію:

«Таким чином, сни можуть іноді передбачати визначені ситуації задовго до того, як вони настануть. Це не обов’язково чудо або деяка форма передзнання. Більшість криз в нашому житті мали довгу неусвідомлену передісторію. Ми наближаємось до них крок за кроком, не відаючи про небезпеки, що накоплюються. Однак те, що ми випускаємо з виду, часто сприймається підсвідомістю, яка може передати інформацію посередством сновидінь.

Сни неодноразово можуть попереджувати нас подібним чином, хоча майже також часто трапляється, що вони не роблять цього. Тому не варто думати, що деяка доброзичлива рука час від часу утримує нас від необачних вчинків. Якщо дати позитивне формулювання, це швидше схоже на благочинну організацію, що іноді проводить свої акції, а іноді і ні. Таємнича «рука» може навіть спрямувати нас до загибелі: сни іноді виявляються пасткою або схожі на неї. Трапляється, вони поводять себе неначе дельфійський оракул, який передбачив царю Крезу, що коли вінн перейде річку Галіс, то зруйнує велике царство. Лише потерпівши нищівну поразку в битві, що відбулась після переправи, він зрозумів, що оракул мав на увазі його власне царство. До снів недозволено ставитись легковажно, адже вони — породження духу, який ближчий не до людини, а до природи, її подуву; це дух прекрасного, благородного, але й жорстокого божества».[1]

Саме на цих двох функціях мені хотілося б зосередитись в практичній частині свого дослідження, матеріалом для якої послужила серія сновидінь, що наснились мені (загальна тривалість в часі близько півтора року).

На початку лютого минулого року мені гаснився сон, що глибоко мене вразив. Юнг писав про дви типи сновидінь: звичайних і, так званих, великих снах: «Первісні люди вірять в два різні види снів: ota, велике видіння, велике, значиме та маюче колективне значення; та vudota — звичайний маленький сон. Великі та важливі сни є великою рідкістю, і лише дійсно великій людині сняться великі сни — вождям, лікарям, людям з маною. Наші маленькі сни не мають такої важливості, в них немає колективних чи універсальних рішень, хоча вони вірні в кожному окремому випадку, але кожен зможе побачити в будь-якому звичайному сні накшталт тих, що я вибрав, ту ж направляючу функцію і спробу вирішити проблему».[2]

Вважаю, що цим діленням все ж можна скористатись і стосовно до внутрішнього психічного життя — наші сни також розрізняються по «масштабу», у ній іноді трапляються «великі сни», що визначають її течію та глибоко резонують з нашою Самістю — чимось глибоко справжнім всередині нас, що прагне до втілення. Подібні думки можна зустріти і у Роберта Джонсона: «Буває й так, що вас відвідує „велике сновидіння“, в якому розгортається панорама вашого внутрішнього розвитку протягом тривалого періоду часу. Воно може відобразити те, що мало місце в минулому, те, що трапиться в майбутньому, і те, яке місце ваше сьогодення займає в цій великій схемі. Іноді буває дуже складно дати такому сну читке тлумачення, тому що його повний сенс доходить до нас лише з течією часу.

Ми маємо навчитись запам’ятовувати такого роду сновидіння та регулярно до них повертатись. З плином часу ваше розуміння кожного конкретного сновидіння буде покращуватись. Ми бачимо, що з нами відбувається, і неочикуванно розуміємо, що ці події вписуються в ту перспективну схему розвитку, про яку говорив наш сон. Такого роду сни являють собою своєрідні «креслення» нашого внутрішнього розвитку, і з часом ми узнаємо, наскільки будівля нашого життя відповідає цим «кресленням».

Якщо ж, зробивши всю вищеописану роботу, ви не можете зупинити свій вибір на якомусь конкретному тлумаченні, тоді змиріться із думкою, що протягом деякого часу вам прийдеться обходитись без нього. Змиріться з двозначністю вашого сну так само, як іноді ми змиряємось з двозначністю нашого життя. У вас є усі підстави сказати: «Цей сон може означати це, а може і те. Справи можуть підти так, а можуть інакше. Лише час покаже». Подібні сни приходять з кордонів вашої свідомості. Якимось чином вони простираються у ваше майбутнє, зерна якого вже посіяні у вашому сьогоденні. Проявіть терпіння, продовжуйте взаємодіяти з вашими символами, повертайтесь до вашого сну час від часу і усе вам стане зрозумілим». [3]

Сон, про який я буду говорити далі, я б віднесла до цієї категорії, тому що він явно виділявся на фоні «звичайних» снів, викликав багато почуттів, відчувався дуже значущим.

«Ми з батьками вдома. Увісні точно знаю, що це наш дім, але в реальному житті я в ньому не жила. Це старовинна будівля царської побудови, ми живемо на першому поверсі, і частина вікон виходить на вулицю, а частина у двір. Будинок утворює собою квадрат з квадратним подвіррям в центрі. Наша частина будинку займає лише одне крило цього будинку, а з однієї з кімнат (моєї) добре видно крило навпроти.

Розташування кімнат таке. Зпочатку йде доволі вузька й темна вітальня, потім велика зала, біло-блакитна. Все в стилі того часу, коли будинок було побудовано, ймовірно що друга половина 19 століття. Антикваріат, ліпка на стелі, але усе виглядає не помпезно, не дивно, а природньо, органічно. Стелі не нижче за 4 метри. Зала виходить вікнами на вулицю, це світле приміщення, величезні вікна, широкі підвіконня. Кухня схожа на кухню в реальному батьківському будинку. Далі розташовано якусь кімнату чи дві, невеличкі, прохідні, в бежево-золотистому оформленні, також старовинному. Одна з них, ймовірно батьківська спальня. А якщо йти прямо, тобто вглиб квартири, то в самій глибині (через відокремлюючий коридор) знаходиться моя кімната. І хоча увісні я там не живу (а живу в іншому місті) і здається, що батьки цей будинок купили після того, як я виросла, але все рівно є відчуття, що це приміщення мені близьке.

Через те, що моя кімната знаходиться в самій глибині будинку, її вікна виходять на двір, на інший корпус, і здається, що ані звуки з вулиці, ані звуки з іншої частини будинку туди просто не доходять. Я оглядаю цю кімнату, і розумію, що ось тут стелі просто величезні, їх нічим не закривали (в іншій частині будинку фальшь-стеля, можливо), і вони близько 6 метрів висотою. Кімната простора, квадратна. А кольори оформлення червоний та коричнево-рожевий, марсала. Бачу ліжк, на ньому речі, і поруч, усе прикрите тканиною. Немає почуття, що захаращено, просто враження, що тут не живуть, тому так все. Але неначе це можна змінити легко й швидко. Світло тьмяне, і наче трохи похмура естетика, ще й кімната глибоко всередині. Але мені тут усе звичне, хоча я відзначаю деяку похмурість, але при цьому є розуміння, що ось така у мене кімната, так. Це не засмучує, навпаки, мені по-своєму вона подобається, та її усамітненість також.

Я підхожу до вікна. Це зимовий день, точніше вже майже вечір. Похмуро, надворі багато снігу. Я бачу сусіднє крило будинку. І розумію, що там ніхто не живе. Це той же гарний будинок, але крило неначе закинуте. І воно дивиться на мене з усією своєю холодною та сірою байдужістю, і сніг падає. І в мене з’являється таке почуття, що ми неначе останні жителі в цьому будинку, що ми живемо в будинку, де більше нікого немає. І це зовсім не страшно, не самотньо, це просто дивно. Дивно, як в закинутій будівлі може бути життя. Це як контраст сприймається поміж життям та його відсутністю, пустотою.

Коли я дивлюсь у цей двір і на те крило, там все дуже тихо. Тихо, сіро та пусто, лише сніг іде. А в моїй кімнаті і так тихо. Мені це здається трохи сюрреалістичним і я вважаю, що комусь і лякаючим це здалося б, але при цьому та тиша і спокій старого будинку й притягують. І ось коли я стою у вікна та дивлюсь на той будинок, він неначе повідомляє мені якесь послання, і я відчуваю тривогу, занепокоєння, неначе щось має трапитись, ось він напружено мовчить (в мене з тією будівлею неначе контакт без слів, і невипадково моя кімната саме там). Я трохи лякаюсь і йду в іншу частину будинку.

На кухні мама і покійна бабуся. В них як завжди конфлікт. Я бачу, що у бабусі кастрюля, яка при найближчому розгляді виявляється металевою коробкою від цукерок, куди вона складає квіти, маленькі букетики квітів, схожих на проліски, але чомусь фіолетових. Вона їх якось грубувато укладає, і потім обмотує кришки кастрюлі рушником і опускає цю кастрюлю кудись донизу, поміж столешницею та стіною. Мама каже, що бабуся неправильно робить, але вона не бажає вмішуватись, а я неначе нейтральна особа. І я так дружньо підхожу та питаю: «бабуся, а може краще так зробити?», і вкладаю квіти ніжніше, так аби не прим’яти, а потім рушник замотую сильніше, вона якимось обрізками користувалась з тканини, а я нормального рушника беру. Бабуся все одно ображається, неначе ми навмисно її критикуємо. Потім уходить з кухні, і мама уходить (а тато давно спить вже), усі лягають спати. Я йду до себе в кімнату і розумію, що не можу лягти спати, тому що мені від’їзжати скоро. Я повертаюсь на кухню і розумію, що щось не так, що не дарма в мене було передчуття. Я відчуваю дивний запах, і розумію, що це запах газу. Я торкаюсь стін і бачу що вони теплі, і вони червоніють прямо на очах, неначе розжарюючись. Я розумію чомусь, що зараз ми усі вибухнемо! І в мене промайнула думка, що може це бабуся зробила заради помсти? Але зараз не час про це думати. Я кричу мамі, щоб вона будила тата і вони уходили (та якщо документи поруч, нехай візьмуть), тому що ми зараз злетимо, чомусь про бабусю я не говорю, я розумію, що і її виведуть якщо буде час, але оцінюю, що батьків в першу чергу потрібо сповістити і врятувати, а якщо вони забаряться, то можуть усі загинути.

Я біжу до виходу, і по дорозі сусідська квартира, я стукаю туди в паніці, відкриває син сусідки і я також кричу, щоб вони усі уходили, тому що зараз будинок вибухне. Потім я на шляху до виходу зустрічаю, здається, голову цього будинку, а вона викликає жінку-газівника. Звичайну таку жінку, хоча я не розумію, чи допоможе вона, на мою думку тут потрібно МНС викликати. Але ми усі вийшли, і неначе в безпеці. А та жінка разом зі своїми підручними (вони здались мені увісні іноземцями) в спецформі заходять, а через час виходять і кажуть, що дійсно, там була велика загроза вибуху, і показують: чиркають запальничкою і полум’я хмарою спалахує. Але кажуть, що тепер все буде норм, посміхаються, кажуть, що якщо б не я, то усе б вибухнуло. Мої родичи обіймають мене і дякують за те, що я це помітила, і що я не спала».

Прокинувшись, я відчула як мене охоплює тривога і напруга, сон відчувався дуже реалістичним. Що хоче сказати мені частина, представлена закинутою частиною будинку? Що всередині мене створює вибухонебезпечну напругу? Що це за «бабусіна частина»? Записавши асоціації, я зрозуміла, що бабуся у моїй психіці асоціюється з «правильністю», порядністю, пристойностями, зовнішнім впраженням, «фасадом», що співвідноситься з архетипом Персони. Ця частина доьре знайома мені, вона ассимільована у свідомості. І небезпека ідентифікації з нею полягає у відщепленні, ігноруванні інших частин психіки — невідома, закинута, обескровлена (сіра), «безмовна» частина будинку являє собою Тінь. Таке розщеплення призводить до сильної напруги і може слугувати причиною «вибуху» та руйнування усієї будівлі, яка в даному випадку може символізувати психічну цілісність (замкнута фігура квадрату, що вміщує в собі ще один квадрат, включає в себе протилежності — обидва крила будівлі). Процитую Юнга: «Коли самість репрезентує complexio oppositorum, єдність протилежностей, вона також виступает у вигляді об’єднанної дуальності, наприклад у формі дао, як взаємодії інь і янь або ворогуючих братів, або героя і його супротивника (суперника, заклятого ворога, дракона, Фауста і Мефістофеля та ін.). Тому емпірично самість представлена як гра світла та тіні, хоча і осягається як цілісність та союз, єдність, у якій протилежності поєднані».[4]

Безумовно, якщо відкласти в бік тривоги Его, ми можемо побачити природнє прагнення психіки до рівноваги. Ситуація, в якій одна частина пригнічує іншу, не може тривати вічно, та змушена «вирішитись» вибухом, після якого є шанс встановити нову динамічну рівновагу, виробивши трансцендентну функцію. Іноді цей процес протікає без усвідомлення, із супротивом Его, його інфляційним «роздуванням». Тоді Его ігнорує рухому, динамічну природу внутрішньої психічної рівноваги, прагнучи зафіксувати та узурпувати порядок, що склався раз і назавжди, не допустивши втрати контролю. Навіть у цьому випадку процес індивідуації не припиняється. Протікаючий без свідомої участі Его, він усе рівно може сприяти встановленню балансу поміж свідомим та несвідомим встановленням, наприклад, за допомогою сновидінь або попадання в життєві ситуації, де Его змушене змиритись та визнати, що воно не всемогутнє, тим самим допускаючи проникнення чогось іншого.

Однак усвідомленість також є важливим компонентом істинної індивідуації. В роботі «Відповідь Іову» К. Г. Юнг писав: «Що б не значила цілісність людини — самість — сама по собі, емпірично це спонтанно продуцьований несвідомим образ життєвої цілі, незалежний від бажань чи страхів свідомості. В цьому образі представлена ціль повної людини — реалізація своєї цілісності та індивідуальності, по своїй волі або супротив неї. Рухома енергія цього процесу — інстинкт, що турбується про те, аби усе властиве індивідуальному життю входило в неї, чи згоден з цим суб’єкт чи ні, чи усвідомлює він те, що відбувається, чи ні. Зрозуміло, з точки зору суб’єкту є велика різниця поміж тим, чи знає він, що живе, чи розуміє, що робить і чи вважає себе відповідальним за те, що задумано або зроблено, — чи ні. Що таке свідомість або її відсутність, вичерпним чином сформульовано в словах Христа: „Людина, якщо ти відаєш, що твориш, ти блаженна, якщо не відаєш, то проклята і порушник закону ти“. Перед судом природи і долі несвідомість ніколи не буває виправданням, навпроти, за неї накладаються суворі покарання — ось чому уся несвідома природа сумує за світлом свідомості, якому вона, тим не меньше, так настирливо супротивиться.

Безперечно, усвідомлення сокровенного та зберігаємого у таємниці ставить нас віч-на-віч з нерозв’язним конфліктом; по крайній мірі, так справу видно з боку свідомості. Однак символи, що виступають з несвідомого в сновидіннях, вказують на зустріч протилежностей, а образи цілі представляють їх щасливе поєднання. Тут ми знаходимо емпірично відчутну допомогу з боку нашої несвідомої природи. А задача свідомості — зрозуміти натяки. Але якщо цього не трапляється, процес індивідуації усе рівно йде далі — лише ми опиняємося його жертвами, і доля тягне нас до тієї непереборної мети, до якої ми дісталися б своїм ходом, якби хоч іноді вживали зусиль та терпіння, аби зрозуміти numina, що вказують шлях долі».[5]

В моєму сні сновидче Его не спить, воно готове усвідомлювати — моя сновидча кімната знаходиться в самій глубині обжитої частини, та з вікон видна закинута частина, з якою сновидче Его вступає в контакт. Можна припустити, що Его готове усвідомити існуючу глибинну напругу та зустрітися з Тінню. Хоча, безумовно, для нього це здається лякаючим та небезпечним.

Символічним мені здається і вибір кухні як місця «конфлікту» та небезпеки, яка загрожує. На кухні відбувається процес приготування їжі, порівнюваний з алхімічною трансформацією елементів в ході Великого Роблення: їх очищення, розкладання, дефрагментація їхньої структури, розчинення з метою перетворення та інтеграції в нову цілісність. Іжа, отримана в ході цього процесу, дає енергію, що можна розглядати як на фізичному рівні — підтримує життя фізичного тіла, так і на психічному — підтримує життя душі завдяки вивільненню енергії Лібідо. Жіночі фігури, присутні у моєму сні на кухні, на мій погляд, можливо, акцентують материнську функцію «харчування» і оральну стадію розвитку як первинний отриманий досвід.

В моєму сні для приготування їжі на кухні використовується газ. Розмірковуючи над цим сном, я подумала про походження газу. Рослини і тварини, що жили мільйони років тому, помираючи та розлагаючись під впливом бактерій, тиску та температури сприяли утворенню природного газу — палива, яке ми зараз використовуємо. Ця думка дозволила провести мені параллель з психічними процесами. Дуже давні події психічного життя, що відбулися на ранніх стадіях психічного розвитку, в тому числі в довербальному періоді, значно впливають на гаступне життя. Вони можуть як забезпечувати харчування нашої «життєвості», завдяки переробці конфліктів, так і являтись невидимим, невловимим, несвідомим джерелом небезпеки. У ві сні я обираю та розумію необхідність нейтралізувати загрозу, яку несе собою «газ» в уявленні мого сновидчого Его. З цією метою я кличу «рятувальниуів», навчених цим займатись. Це примітний момент. Моє сновидче Его «не спить», воно усвідомлює загрозу, пов’язану з конфліктом, напругою, корні якої уходять дуже глибоко, можливо, в ранні відносини з материнською фігурою. І через те, що воно поки що не навчене з цим працювати, то кличе на допомогу іншу частину, представлену «рятувальниками», чимось частково незнайомим мені, іншим (деякі з них виглядають як іноземці). Пізніше, розбираючи цей сон у своєму аналітичному процесі, я за допомогою аналітика пригадала, що приснився він мені наступного дня після того, як я прийняла рішення почати аналіз та визначилась з тим, у кого я хочу його проходити.

Після пробудження я ще розмірковувала над образом пролісків. Ці квіти в корзині нагадали мені казку «12 місяців». У ній зла мачуха відправляє падчерку зимою за пролісками. Дівчинка прямує до зимового лісу, недивлячись на холод та відсутність уяви про те, як знайти проліски. У лісі вона зустрічає 12 старців — 12 місяців, які побачивши готовність дівчинки залишитися у лісі та чекати березня, нехай навіть замерзнувши, погоджуються поступитись на годину місце Березню, аби виконати бажання дівчинки. Лише попередньо їй потрібно було стикнутися з холодом та заметілями Січня та Лютого. Коли прийшов черед Березня, дівчинка набрала пролісків та повернулась додоми, де на неї чекала мачуха та мачухова дочка, які почали дорікати її в недальновидності, говорячи про те, що краще б попросила у місяців ягід та фруктів з овочами, які можна було б продати. Мачухова дочка тепло вдягнулась та вирішила підти до лісу, просити у місяців «корисні» речі. Опинившись на галявині, вона самовпевненно почала вимагати від теплих місяців надати те, що їй потрібно, при цьому не готова була стикнутися з холодом зими, яка зараз царювала. Січень розсердився, почалась заметіль, і мачухова дочка замерзла, а разом з нею і мачуха, яка відправилась на її пошуки. А героїня жила довго та щасливо, і місяці, з якими вона перебувала у згоді, допомогали їй.

Цю казку можна розглядати під різнимикутами, але мені хотілося б зосередитись на тих аспектах, які глибинно зрезонували зі мною, і в чому можна було побачити підказку про характер майбутнього процесу. Холодний ландшафт навколо, зима, як і увісні, і в усій наступній серії снів наштовхував на думку, що, можливо, щось травматичне було заморожене, диссоційоване, відокремлене. Якщо розглянути персонажів казки як внутрішні об’єкти, то можна побачити:

1) Внутрішню холодну, відкидаючу, безучасну матір.
Мертва мати — концепт Андре Гріна такожвідповідає цьому образу та моїй особистій історії:
«Коли ж аналіз починається, перенос відкриває інфантильну (дитячу) депресію, характерні риси якої я вважаю корисним уточнити. Основна риса цієї депресії в тому, що вона ровивається в присутності об’єкту, зануреного у своє горе. Мати, з тої чи іншої причини, впала в депресію. В будь-якому випадку, на першому плані стоять сум матері та зменьшення її інтересу до дитини.

Після того, як гіперактивність та боягузкість не змогли повернути дитині любляче та турботливе ставлення матері, Я задіює серію захистів іншого роду. Це дезінвестиція материнського об’єкту та несвідома ідентифікація з мертвою матірьрю. Афективна дезінвестиція — це психічне вбивство об’єкту, скоюване без ненависті. Зрозуміло, що материнський сум забороняє усіляке виникнення і малої долі ненависті. Злість дитини здатна нанести матері збиток, і вона не злиться, вона припиняє її відчувати. Мати, образ якої син або дочка зберігає в душі, неначе «відключається» від емоційного життя дитини. Єдиним засобом відновлення близькості з матіррю стає ідентифікація (ототожнення) з нею. Це дозволяє дитині замістити неможливе володіння об’єктом: він стає ним самим. Ідентифікація завідомо несвідома. В подальших відносинах з іншими людьми суб’єкт, став жертвою нав’язливого повторення, буде повторювати цей захист. Будь-який об’єкт, що ризикує його розчарувати, він буде негайно дезінвестувати (випробовувати байдужість до значимої людини)».[6]

2) Падчерицю — хибне Я (в термінах Віннікота).
«Мати недостатньо хороша, якщо вона не в змозі підтримати всемогутність немовляти і, більш того, неодноразово підтверджує цю свою нездатність у відповідь на нові його рухи, замінюючи їх власним жестом, за допомогою якого дитині навіюється почуття покірності, поступливості, підпорядкування. Послух стає головною рисою, з імітацією як основним заняттям. За допомогою цього Помилкового Я дитина будує неправдиву мережу відносин, і за допомогою інтроекції воно навіть набуває вигляду реального істоти, так що дитина може рости, щоб бути як мама, няня, тітка, брат або хто-небудь ще, в залежності від того, хто в Наразі домінує на домашній сценіХибне Я несе і одну в певному сенсі позитивну, дуже важливу функцію, - приховувати, ховати Істинне Я, - яку вона здійснює відповідно до вимог оточення».

3) Героиню сказки — истинное Я

Основною характеристикою справжнього Я Віннікот вважав властиву йому спонтанність. «Спонтанні руху - Істинне Я в дії. Тільки Істинне Я може бути творчим і тільки Істинне Я може бути реальним. У той час як Істинне Я відчуває себе реальним, існування Помилкового Я виступає в почутті нереальності і порожнечі».[7]

4) Старцев-месяцев — архетип Мудрого Старца, Духа
«Образ мудрого старця, часто виникає в снах і ще частіше з'являється в казках, Юнг називає архетипом Духа. Він може постати в різних формах: як старий мудрий чоловік або не менше мудра тварина, як цар або відлюдник, злий чаклун або добрий помічник, цілитель або порадник - але завжди він пов'язаний з якоюсь чудовою владою, яка перевершує людські здібності. Цей архетип змушує людину підносити над своїми можливостями: знаходити рішення нерозв'язних проблем, вишукувати невідомі сили і долати нездоланні перешкоди. Старець завжди з'являється в той момент, коли герой знаходиться в безнадійному і відчайдушному положенні, з якого його врятувати може тільки глибоке міркування або вдала думка, іншими словами, духовна функція. Але так як, через внутрішні і зовнішні причини, герой не може з цим впоратися сам, знання, необхідні для того, щоб заповнити пробіл, приходять в формі персоніфікованої думки, наприклад, у формі проникливого і здатного допомогти старця»[8].

Коли мачуха, Жахлива мати, відправляє пасербицю в подорож за пролісками взимку (завдання, яке, здавалося б, неможливо виконати), та не відмовляється, а вирішується зустрітися з труднощами, навіть не маючи ні відповідного одягу і взуття, крокуючи в небезпечну невідомість. І в цьому проявляється сила її спонтанності. Щира готовність цієї здорової частини не відступило перед обличчям травми, а зустрітися в лісі Непритомного з замороженими аспектами психічного, пережити і трансформувати їх, заручившись підтримкою Духа - джерела глибинної мудрості, винагороджується. «Прискорений перебіг» зимових місяців тут можна порівняти зі зміною швидкості процесів індивідуації - пережиті травми можуть прискорювати цей процес. З іншого боку, таку «прискорене перемотування» можна порівняти з проживанням старих травм в безпечному аналітичному просторі, про важливість якого писав Дональд Калшед в роботі «Внутрішній світ травми»:

«Так як у вихідній травматичної ситуації саме існування особистості поставлено під загрозу, то в пам'яті індивіда вона зберігається не в формах особистісного досвіду, а в демонічної архетипической формі. Цей колективний або магічний рівень несвідомого не може бути асимільований его, перш чому не буде залучений, втілений (incarnated) в міжособистісній взаємодії. Форми, в яких існує цей архетипний динамізм, его інтерпретує не інакше як повторну травматизацію. Іншими словами, для того, щоб внутрішня система була "розблокована", безперервно триває несвідоме повторення травматизації у внутрішньому світі має стати реальним досвідом з об'єктом із зовнішнього світу. Саме з цієї причини ретельне опрацювання динаміки відносин перенесення / контрпереноса представляється такою важливою в роботі з важкою травмою» [9].

Треба сказати, що напередодні аналізу я відчувала тривогу і побоювання, я розуміла, що цей досвід може змінити моє життя і в якійсь мірі зруйнувати звичний образ себе і світу, то, що я розуміла, як своє «Я». В якійсь мірі я розуміла, що він може бути пов'язаний з проживанням важких і хворобливих відчуттів, які на той момент були «заморожені», вилучені та диссоційовані. Що для того, щоб відшукати квітку Самості, потрібно буде пройти регресію, стати подібною до тієї маленької і вразливою дівчинки, яка спираючись лише на внутрішню віру, готова відправитися в небезпечну подорож. І що стратегія «Мачехіної дочки» - спроби раціоналізувати процес, не допустити занурення в хворобливі почуття, залишитися в ідеальній і недоступною личині тут безглузді. І цей сон, який я можу назвати «ініціював» передбачив і символічно описав ті процеси і почуття, які супроводжували мене в майбутньому.

З початком аналізу продовжилися сни, в яких часто зустрічалися сюжети «проникнення» кого-то або чогось в будинок - дивного, незвичайного або ж лякаючого, небезпечного. Всі сновидіння немає можливості привести, але в якості їх героїв виступали інопланетяни, злодії, агресивні люди, бомжі, бандити, маніяки, що символізують собою тіньові, відкидаємі свідомою частиною якості і сторони. Наведу кілька прикладів:

«Вечір. Я приходжу додому, наче живу з батьками, дивлюся за вікно і бачу в повітрі якісь крутяться елементи, від яких виходять червоні іскри. Я розумію, що це інопланетяни прилетіли. А у нас начебто у всіх двері якось стандартно блокуються і герметизуються, але інопланетяни висаджуються і легко розгерметизовують двері, відкривають їх і проникають у будинки».

Інопланетяни тут викликають асоціації з чимось принципово новим, чужорідним, іншим, що вривається в існуючий порядок, і від чого неможливо сховатися.

Ще один сон справив на мене глибоке враження:

«Я сиджу у себе вдома, в одній з кімнат. Чи то сиджу, чи то сплю. Але тут чую крики (як ніби на вулиці). Це кричить сусідка (її звуть схожим на моє ім'ям - чи то Віта, то чи Віка. У житті ми не спілкуємося). І ось вона явно обурена, зла. Вона і так мені здається кілька імпульсивною і шумноватою, різкуватою. А тут вона взагалі у нестямі від злості, когось звинувачує, рве папір якийсь, щось кидає. І раптом я розумію, що це вона так злиться на мене, і так про мене говорить. Що вона мене ненавидить, бо я її не кличу до себе додому, і взагалі зарозуміла, і починає у всьому звинувачувати мене, що взагалі неадекватно. І я розумію, що вона божевільна, що у неї шізоаффектівний розлад, ймовірно. Тому що явно присутній марення + явно маніакальний стан (збудження, лють). Вона чи то сама з собою розмовляє, то чи по телефону скаржиться на мене комусь і звинувачує. І я думаю, що в цьому стані вона задоволена небезпечна і схоже, що хоче зі мною якось "розібратися", рішуче налаштована. І я не розумію вже, вона на вулиці чи вдома. Я дивлюся у вікно і думаю, може видавити сітку (вона чомусь з іншого боку закривається) і вистрибнути у вікно? Але я розумію, що щоб вибігти на вулицю, треба пробігти повз двері, а, можливо, вона там стоїть? І я вирішую прикинутися сплячої і подивитися, що буде. Хоча боюся, що вона мене поб'є або вб'є в її стані. І думаю, що якщо вона це буде робити, то мене ніхто і не почує з сусідів і не допоможе. Вона здається фізично сильніше + її маніакальний стан. Я чую, що вона вже в будинку (мабуть, десь взяла ключі). І вона не знає, що їй робити, - я чую це по тому, що вона говорить, - то чи самої розсерджений піти і залишити мене тут, то чи викинути мене з дому. Вона зупиняється на другому варіанті. Причому вона саме обурена моєю поведінкою, вона вважає, що я якось не так себе веду (ось зарозуміло) і не так звертаюся з будинком. А я думаю, що це просто її марення і вона божевільна, але мені безпечніше прикинутися сплячої, щоб можна було врятуватися від її агресії, а потім я втечу і знайду вихід, покличу когось на допомогу. У мене під вікнами наче клумба з кущовими трояндами, і вона кидає туди ковдру в стилі печворк, точніше навіть дві, а потім виносить мене з дому і кладе зверху (я прикидаюся сплячою). А сама заходить в будинок. І мені трохи дивна така її "турбота" про мене, що вона постелила ковдру, щоб не вколоти мене шипами троянд. І я розумію, що вона не стільки зла, скільки просто одержима ідеєю, божевільна».

У цьому сні, на мій погляд, помітно роздування, інфляція Его, яке вирішило, що воно - це весь будинок. Пригнічений тіньової аспект, можливо, її можна співвіднести з психотической частиною, буквально вривається в будинок, і Его сну прикидається сплячим. Приблизно з цього моменту у мене виникло відчуття, що я втрачаю контроль над тим, що відбувається в своєму житті, що мене кудись «несе», мої реакції мені не підкоряються, що сприймалося, як справжнісіньке безумство. Ще цікавим видається момент, що у Тіньового способу немає бажання «нашкодити» Его (як воно боялося) . Тінь хоч і рішуче налаштована, але дбайливо обходиться з Его. Клаптева ковдра викликає асоціації з різноманіттям і «переформатуванням», «новим складанням», а також має зв'язок з моїми особистими відносинами, які стануть свого роду дзеркалом внутрішнього процесу.

Наступний період мого життя характеризувався розвитком відносин, поступовим зближенням в аналізі і в моїх відносинах з близькою людиною. Але чим більше я свідомо зближалася, тим більше наростав полюс несвідомого віддалення. Зближення і регрес в аналізі активізували комплекс покинутості, і піднялися мої найсильніші на той момент страхи, що все це закінчиться, і відносини неодмінно зруйнуються. На свідомому рівні я прагнула до максимального злиття, чіплялася і застрявала в цьому полюсі, прагнучи його утримати. Але несвідомо так само сильно боялася близькості, як ніби-то змушуючи партнера за допомогою механізму проективної ідентифікації відкинути мене, якщо я сама не в змозі це зробити раніше, щоб убезпечити себе від можливого болю. Ці нав'язливі, страхітливі фантазії про те, що неодмінно станеться ніби давали відчуття контролю над ситуацією, як писав про це Шварц-Салант в роботі «Прикордонна особистість»:

«За допомогою механізму нав'язливого контролю залучений суб'єкт продовжує контролювати те, що він спроектував на об'єкт впливу. Всемогутні фантазії суб'єкта таким чином набувають деяку логічність, оскільки вони підтверджуються реакціями об'єкта ». [10]

Сни періоду, коли я так відчайдушно намагалася втриматися в злитті, містять в собі бракуючий свідомої установці полюс віддалення, дистантності або покинутості:

«Сьогодні снилося, що ми з близькою людиною щось робимо, якусь роботу на вулицю. І він щось мені пояснює, але коли я хочу підійти і подивитися ближче, то зупиняє мене і каже - ні, ти не будеш до мене підходити, ти повинна дотримуватися дистанції довжиною в тенісне поле. І інакше ніяк. На мене накочує відчай, я намагаюся щось пояснити, падаю на коліна, просити, але він непохитний, і ніяк інакше ».

«Снилося, ніби мій будинок десь в іншому місці, і туди проблема ще доїхати. Це якийсь гористий ландшафт, багато хвойних дерев, секвої та подібні, нетипові для європейського континенту. Схоже на північний захід США. І ось доїхати не так просто і там якось явно холодніше, ніж в реальності. Цей район уві сні якийсь депресивний, прямо на зупинці (яку перенесли подалі) валяється сміття і ходять якісь алкоголіки».

З'являються сни з темою смерті, втрати:

«Сниться дівчинка, школярка. У неї померла мама, але ніхто з родичів їй про це не говорить, не може сказати, вже довго. І ось в результаті вона чи дізнається про це, то чи майже дізнається ».

Прокинувшись, я подумала про те, що це схоже на символічну смерть моїх спроб утриматися в уроборіческому злитті, якому властиво діаде «мати-немовля» в ранніх відносинах. Було присутнє відчуття, що щось вже трапилося, а я про це не знаю. Це ж відчуття напруженого очікування було присутнє і в житті.

Аналізуючи свої сни, я бачу, як вони готували мене до того, що мене доведеться пережити, і з чим доведеться зіткнутися. Як я вже говорила, на той момент страх втратити близькі стосунки був дуже сильним, сама думка про це паралізувала і викликала відчай. Однак десь глибоко всередині була думка, що я повинна йти назустріч своєму страху, я повинна подивитися йому в очі:

«У наступному сні я з подругою, яка нещодавно втратила близьку людину, йду на пляж, це жовтень, кінець, і вода холодної здається і темної, але є ще ті, хто купається. І ми заходимо в воду, купаємося, і вона виявляється не такою вже й холодної »

У цьому сні несвідоме як ніби підтримує мене, показуючи, що то, чого я боюся куди страшніше в моїх фантазіях, ніж в реальності.

За день до того, як близька людина сказав мені, що хоче припинити наші стосунки, мені приснився дивний сон:

«Снилася пізня весна, старе і кам'янисте місто в теплій країні, десь Європі ближче до півдня. Синє небо, будинки з каменю теплого відтінку, дворики в кольорах. В одному з таких будинків живу я. А моя близька людина приходить до мене, і я йому показую дивовижну рослину. Це як ліана, з яскраво-рожевими великими квітами, схожа на клематис, але у клематиса я не бачила такого яскравого рожевого кольору. Вона в'ється то чи по стіні будинку, то чи з якоїсь колоні, можливо колона - частина арочної конструкції в будинку. І квіти такі дивно яскраві на тлі блакитного неба. Це дуже красиво виглядає. І таке відчуття безтурботності і щастя. Близька людина теж в захваті, посміхається, цілує мене і каже, що я ж дам йому держак? Я кажу, що, звичайно, і завтра занесу. Ми дуже щасливі уві сні».

Цей сон настільки контрастував з тим, що відбувається, з ситуацією і моїм тодішнім станом. На той момент мені здавалося, що те, що відбувається - це кінець і крах всього в моєму житті, я провалювалася в розгубленість, нерозуміння і відчай, які здавалися суцільний темрявою, стадією нігредо:

«Нижча стадія, стан профан, це Уроборос (дракон), або зелений лев. У нижчій стадії людина ходить по колу в особистому розвитку (людина, яка не вміє робити висновків з помилок завжди приходить до того з чого почала), поступово приходячи до розпаду, до деградації, до проковтування Уробороса своєю другою, крилатою половиною. Нижча стадія долається через нігредо, тобто через шлях заперечення, коли людина починає заперечувати свій зв'язок зі світом і, як правило, впадає в глибоку депресію, заперечуючи всі раніше придбані в ході життєвого досвіду цінності. Нігредо часто тягне людини до естетики смерті, до чорного кольору, страждання, думок про самогубство. Найвища точка нігредо - це душевне страждання такої сили, при якій гірше вже бути не може, коли залишається лише тонка ниточка, що не дозволяє людині померти. У цьому випадку людині варто лише почати споглядати страждання з боку, відмовившись від нього, як страждання саме по собі припиниться і етап нігредо закінчиться ». [11]

Яскраві красиві квіти зі сну і відчуття щастя ... Чи був цей сон компенсацією мого «денного» страждання? Можливо, однак в ньому прісутствововал якийсь елемент нуминозного, відчуття, яке начебто простягало мені ниточку надії в ситуації, коли здавалося, що все спливає з-під ніг, і мені нема за що втриматися. Щось було зруйновано, але нове - ще не побудовано. Життя в цей період нагадувала ходіння в темряві - ти не знаєш, де ти, що чекає на тебе, куди йти і навіщо. Схожі відчуття я виявила в описі Томасом Муром стану лиминальности:

«Порогове з'являється в тих випадках, коли Его більш не здатне повністю ідентифікувати себе зі своїм колишнім чином, який воно сформувало за допомогою виборчих прикріплень до певного внутрішнього імаго і втілило в певних прийнятих і виконаних ролях. Воно було вбудовано в контекст, створений і підтримуваний архетиповим патерном самостної організації, і тепер, оскільки ця матриця розпалася, з'явилося відчуття відсіченого минулого і неясного майбутнього. Хоча це Его виявляється в підвішеному стані, воно ще пам'ятає привид колишньої самості, чий будинок був наповнений людьми і предметами, яких тепер уже немає, і психологічний ландшафт став пустельним і безлюдним без них. Можливо також, що існує пам'ять про статус, беззастережне перевагу безлічі відважних захисників цієї сфери.

Лімінальність, дім Гермеса, з'являється в тих випадках, коли Его розлучається з фіксованим відчуттям того, ким воно є і ким воно було, відчуттям його походження та історії, відчуттям його шляху і його майбутнього; коли Его пливе по невизначеним просторах з відчуттям необмеженого часу, по території з неясними межами і невизначеними межами; коли Его дисідентифікується з внутрішніми образами, які воно перш зберігало і яким надавало відчуття мети.  Тоді в архетипових шарах несвідомого виникає занепокоєння і самість констеллюється, щоб відправляти послання: значущі сновидіння, яскраві і сильні інтуїтивні прозріння, фантазії, сінхронійні і символічні події. Ці послання призначаються для того, щоб вести Его вперед, і цей провід допомагає йому робити те, що воно має робити, будь то подальше входження в лімінальність або подальший вихід з неї. (Гермес, як пізніше буде детально описано, призводить душу в підземний світ - один з найрадикальніших символів лиминальности в грецькому міфі - і виводить її звідти). Строго кажучи, лімінальність представляє психологічну область, де мандрівника чекає Гермес як посланник і провідник. Тому на питання: «Хто або що є нам у вигляді Гермеса, коли ми перебуваємо в лиминальности?» - я б відповів так: архетипова самість у вигляді посланника і провідника ». [12]

Цей сон, про яскраві кольори, теж здавався мені таким провідником, що підтримує в ситуації, яка для мого Его здавалася нестерпною, коли мені здавалося, що я в прямому сенсі зависла «між світами», не в силах «поворухнутися», змінити цю ситуацію, залишитися або піти. Я відчувала себе чужою і випала з «світу живих», вмираючої, але все ще занадто живою в своєму стражданні, не готовою відправитися в холодне і байдуже Царство Мертвих, де немає ні тривог, ні хвилювань.

Паралельно виникають сни, що допомагають прийняти і прожити втрату, подолати спроби утримати те, що утримати неможливо, адже того, чого було - більше немає, і «повернути», знайти його теж неможливо. У цей період я усвідомлювала свою втрату і горе, з цим пов'язане:

«Якийсь чоловік вже у віці і, здається, сліпий (тут у мене виникла асоціація з Едіп), хоче потрапити в лікарню, де померла його дружина, досить давно. Я йому в цьому допомагаю. Він до цього намагався, але не міг переступити поріг кімнати. А зараз він це робить, я спостерігаю. Він лягає на ліжко, де вона померла (я дізнаюся, що здається від ниркової недостатності або ще чогось, пов'язаного з нирками. Їй було близько 80, він набагато молодший, дуже сильно любив її). Він лягає і намагається спати, але потім встає і каже, що її тут немає. Мабуть, він думав, що знайде тут її, її частина, і тому він і хотів, і боявся. А її немає, взагалі ніде. І тому він встає і йде».

У наведеному мені ще здається цікавим образ «ниркової недостатності», яка представляє собою аутоінтоксикації організму внаслідок недостатнього виведення «продуктів обміну». Це образ теж викликав у мене асоціацію зі злиттям - замкнута система, яка в певних умовах може стати «токсичною» і руйнівною. Наприклад, якщо страх віддалення присутній до накопичення пригніченої агресії, роздратування, злості, які, не маючи виходу, направляються проти себе ж.

Сни про квіти посеред зими і снігу часто приходили до мене в цей час. Від них не виникало почуття несвоєчасність або побоювання, страху за те, що може трапитися з цими квітами. Було дивне відчуття спокою, умиротворення і зіткнення з чимось дуже красивим. Наче мої страхи про те, як холодно буде, про те, що це кінець і смерть, виявилися фантазією. Ось один з таких снів:

«Уві сні я виходжу на вулицю і мій двір це ніби не мій двір - там майже всюди лежить мармур світлий ... Якісь спуски, підйоми ... Не знаю, на що це схоже, але я думаю про те що схоже на кладовище. День зимовий, але сонячний і теплий. І серед усього цього каменю, мармуру, я бачу клумби з квітами. І в них розпустилися гортензії! Цвітуть дуже рясно. Яскравим темно-синім кольором. Величезні шапки квітів, все в цвіту. Мене це так дивує - квіти взимку, на Новий рік ».

Коли я прокинулася, виникла асоціація з кладовищем (кам'яні плити) і чимось холодним і замороженим, серед чого, проте, пробивається (воскресає?) Життя. І цей контраст дивно органічно сприймається. Треба сказати, що такого роду сни дуже підтримували мене в процесі (показуючи все ж присутній полюс життя, тепла, який мені тоді хотілося ігнорувати - адже «відтавати» було пов'язане з «відчувати біль» за моїми відчуттями). Хоча іноді я нібито не довіряла «повідомленнями снів».

Пам'ятаю, були моменти, коли мені було дуже шкода цю свою частину, яка намагається дати мені надію. Її спроби в моменти відчаю здавалися мені безглуздими і марними, мені здавалося, що я вмираю, давно померла, і ніщо не в змозі повернути мене назад до життя. Проте, вони разом з можливістю пережити травматичну для мене втрату в аналітичних відносинах, виявилися дієвими. Тут пригадується те, про що писав Дональд Калшед:

«На моєму клінічному досвіді роботи з цією молодою жінкою я відчув, що мав на увазі Юнг, кажучи про Самості, що займає вище становище в ієрархії особистості. Охоплюючи більш широкі пласти реальності, перебуваючи в глибокому контакті із Всесвітом, Самість бачила муки его своєї пацієнтки і то, як воно раціоналізує власне вмирання. Самість втручалася в цей процес, посилаючи сновидіння, з тим щоб підтримати життя дівчинки.  Потім Самість вводила поламане висушену его за допомогою фантастичних історій, укладаючи його в підтримуючу матрицю архетипових фантазій. Це допомагало слабкою, наляканою жінці чинити сильний опір життєвим обставинам і привело її в терапію, оскільки Самість змогла розгледіти, що, незважаючи на героїчні зусилля по ізоляції і підживлення обложеного его, стан Лінор погіршувався.

Однією з цілей, які переслідують архетипічні сили психіки і її центральний організуючий архетип, який ми називаємо «самість», є підтримка життя в зародженні его, підтримка особистісного духу, коли інші життєві сили покинули його. У нашому випадку підтримка життєвих сил здійснювалася через розповідання его історій - історій, які створювали якесь - нехай магічне - «місце», де міг жити дух, а отже, і надія ». [10]

Так як наша робота обмежена рамками, у мене немає можливості включити всі сновидіння того періоду в свій огляд. Але подальша динаміка сновидінь повторювалась намітився малюнок: сни про травму, в яких переживались різні її аспекти, і сни підтримки, компенсації, що сприяють тому, щоб йти в підземному тунелі, навіть якщо не бачиш ні проблиску світла, знайти той світ всередині себе, який дозволяє це зробити.Цей процес зайняв близько року. Коли мої близькі стосунки відновилися, він не закінчився, що сприяло моєму кращому розумінню того, що відбуваються у відносинах процеси були лише екраном, на який могли проектуватися мої внутрішні відносини з собою, що базуються на ранньому досвіді.

Закінчити серію снів і свою роботу мені хотілося б сновидінням, яке за моїми відчуттями було одним із завершальних у процесі.

«Вчора вночі приснилося, що я йду над океаном, берег досить високо, є огорожа подекуди, до цього там йшов хлопчик, років 7-10 і кричав, що бачив убитого (або просто мертвого?) Кита. Я підійшла до обриву, нагнулася над огорожею і подивилася вниз. Внизу в бухті, прямо біля берега, плавало тіло величезного кита, на всю бухту. Він безумовно був мертвим, начебто була кров, але не особливо багато, не знаю, що з ним трапилося ».

Коли я прокинулася, у мене виникло відчуття того, що щось було викинуте. Фізично виникло відчуття нудоти і бажання «вирвати». Начебто несвідоме викинуло цього кита, великий і важливий, але прихований до цього елемент був перероблений всередині, і тепер може з'явитися на поверхні. Він убитий або просто мертвий, і тепер чекає велика, складна і тривала робота по його розкладанню і трансформації. Але зараз вже начебто можна бачити його масштаби і явно уявляти собі, що він собою являє.

На закінчення мені хочеться сказати про те, що останнім часом у мене є відчуття завершення - певного етапу, процесу, частини шляху. Представлена ​​мною робота - фізична, відчутне втілення того, що відбувається. Щось завершується, поступаючись дорогу новому, це теж супроводжується відчуттям лімінальності, що викликає відгомони спогадів про пережите процесі і думки про циклічність процесів, що відбуваються. Цього разу моє Его відчуває себе трохи впевненіше перед обличчям невідомого, неконтрольованого, і з більшою повагою ставиться до інших мешканцям «психічного дому», що викликає у мене почуття глибокої вдячності до пережитому подорожі, і тим, хто був поруч у цьому шляху.


Література:

  1. Карл Густав Юнг, Джозеф Хендерсон, Иоланда Якоби, Аниела Яффе, Мария-Луиза фон Франц. Человек и его символы. — М.: Серебряные нити, Медков С. Б., 2013. — 352 с.
  2. Карл Густав Юнг. Анализ Сновидений. Семинары. Часть I (осень 1928 г. лето 1929 г.). — М.: Клуб Касталия, 2014. — 304 с.
  3. Роберт Джонсон. Сновидения и фантазии. Анализ и использование. — М.: Refl-Book; Киев: Ваклер, 1996. — 288 с.
  4. Карл Густав Юнг Психологические типы. — Спб.: Азбука, 2001. — 405 с.
  5. Карл Густав Юнг. Собрание сочинений. Том 3: Ответ Иову. — Москва: Канон, 1995. — 352 с.
  6. Французская психоаналитическая школа / Под ред. А. Жибо, А. В. Россохина. / Андре Грин. Мертвая мать. — СПб: Питер, 2005. — С. 333–361.
  7. Дональд В. Винникот Искажение Эго в терминах истинного и ложного Я. // Московский психотерапевтический журнал. — 2006. — № 1.
  8. Архетип Сенекса и его влияние на личность. [Электронный ресурс]. URL: http://teurung.org/архетип-сенекса-и-его-влияние-на-лично/
  9. Дональд. Калшед Внутренний мир травмы. Архетипические защиты личностного духа. − М.: Когито-Центр, 2015. — 525 с.
  10. Натан Шварц-Салант. Пограничная личность. Видение и исцеление. − М.: Когито-Центр, 2010. — 368 с.
  11. Валерия СедоваСтадии Великого Делания. [Электронный ресурс] // Касталия. URL: https://castalia.ru/issledowanija/okkultizm/2347-valeriya-sedova-stadii-velikogo-delaniya.html
  12. Томас МурТемные ночи души — М.: Клуб Касталия, 2017.

Дивіться також